П’ята Саллі. Деніел Кіз
Залишилася тільки синя сукня, тож вона вдягнула її. Трішки затісна, але вона сподівалася, що то її, бо в іншому випадку їй доведеться багато пояснювати.
Коли вона вийшла, Еліот підморгнув їй.
– Побачимося завтра ввечері.
Вона кивнула, але подумала, що не має наміру більше повертатися сюди. Вони всі були дуже приємними людьми, але тут надто неспокійно та швидко для неї.
Три
Наступного дня Саллі пішла до клініки Мідтауна на розі вулиць Лексінґтон та П’ятдесят п’ятої. Зовні крило Центру психічного здоров’я мало вигляд, як і будь-яка інша офісна будівля зі скла та хрому. Меґґі Голстон, худенька, зі щічками, як у бурундука, медсестра лікаря Еша повела її в кімнату огляду та залишилася, щоб занотовувати.
– Зараз я залюбки пояснюю своїм пацієнтам все, що можу, якомога більше, – сказав Роджер. – Амобарбітал допоможе нам подолати перешкоди у вашому розумі, допоможе пригадати речі, які ви забули. Щойно ви отримаєте препарат, я застосую процес, що називається вікова регресія, відправлюся з вами у ваше дитинство, щоб допомогти дізнатися про певних людей чи події, які могли б пояснити ваші проблеми.
Саллі дуже налякалась. Я відчувала, як вона дрижить. Він вколов їй препарат, тоді попросив порахувати у зворотному порядку від ста. Поки вона дісталася до вісімдесяти восьми, то почала пропускати цифри, плутатися в них, язик заплітався. Її рот ніби набили ватою.
– Тепер, Саллі, – сказав він. – Не засинайте. Залишайтеся при тямі та зосередьтеся. Повернімося до вашого дитинства. Коли я полічу до п’яти, ви опинитеся в періоді, коли ще не було жодних втрат свідомості та провалів у пам’яті. Ви розплющите очі та побачите все перед собою, ніби воно на екрані телевізора, відбувається з кимсь іншим. І ви опишете все, що побачите, почуєте та відчуватимете. Ви мене розумієте?
Вона кивнула.
– Що ж, тоді добре, – сказав він. – Один-два-три… чотири… п’ять!
Вона розплющує очі, дивиться на телеекран у голові та розповідає йому, що бачить.
Вона дуже маленька. Її батько, Оскар, худорлявий сутулий чоловік із тоненькими вусиками та сонними очима, бере її з собою на свій короткий шлях доставки пошти, дозволяє нести листи до поштових скриньок чи передавати їх леді, які стоять біля вхідних дверей та гладять її по голові за те, що вона така гарна дівчинка. Одна жінка пригощає її шматком пирога, і вона вимащує свою зелену сукню гарячою яблучною начинкою. Але Оскар цього не помічає. Він іде далі, усміхається сам до себе, ніби сміється крізь сон. Коли його шкіряна поштова сумка стає порожньою, він садить у неї Саллі та несе додому. Вона неймовірно щаслива. Вона знає, як сильно він її любить, і вона любить, коли він щоночі перед сном розповідає їй казки, які дістає зі своєї бездонної магічної поштової сумки. Та одного дня, коли їй було чотири роки, він заходить у «Трилисник», щоб перехилити кілька чарочок, підносить її в сумці та садить на бар, а вона лякається, бо вже двічі він раніше сильно напивався і йшов кудись, залишивши її. Одного разу