2010: Друга одіссея. Артур Кларк
пояс. Найяскравіший вогник прямо по курсу – це космічна станція «Атлантик-1». Потім на заході «Інтеркосмос-2», а найтьмяніша зірка попереду – Юпітер. А подивившись прямо під нею, ви побачите миготливі вогні, що рухаються навпроти цятки світла, – це нова китайська космічна станція. Ми пройдемо за сто кілометрів від неї, не настільки близько, щоб розгледіти щось вільним оком.
«Що вони там замислили?» – байдуже подумав Флойд. Він роздивлявся у монітор збільшену опецькувату циліндричну конструкцію із чудернацькими опуклостями й не бачив причини вірити тривожним чуткам, що це неприступна фортеця, обладнана лазером. Утім, доки Пекінська академія наук ігнорувала неодноразові запити Всесвітнього космічного комітету щодо комплексної перевірки нового об’єкта, доти китайці могли обвинувачувати в недружній пропаганді лише себе самих.
«Космонавт Олексій Леонов» не був еталоном краси, та космічні кораблі рідко могли цим похвалитися. Можливо, одного дня людство виробить модерну естетику, виникне нова генерація митців, чиї уявлення більше не ґрунтуватимуться на земних формах, створених водою і вітром. Космос – царство прекрасного, але витвори людських рук тут іще не прижилися.
Якщо не зважати на чотири гігантські баки з пальним, які відійдуть, щойно буде досягнуто відповідної орбіти, «Леонов», на диво, здавався маленьким. Від теплозахисного екрана до керівного відсіку – менше п’ятдесяти метрів; важко повірити, що такий скромний за розмірами транспортний засіб, менший навіть від деяких комерційних літаків, зможе пронести десятьох чоловіків і жінок через половину Сонячної системи.
Проте брак сили тяжіння, яка робить стіни, стелю й підлогу навзаєм замінними, переписав правила. Усередині «Леонов» був достатньо просторим, навіть тоді, коли всі учасники експедиції не сплять, як, наприклад, зараз. Нині на борту, крім членів команди, були присутні ретельно відібрані представники преси, інженери, що здійснювали останні приготування, заклопотані посадові особи.
Щойно шатл зістикувався із «Леоновим», Флойд спробував знайти каюту, яку він, коли прокинеться за рік від сьогодні, ділитиме з Керноу й Чандрою. Нарешті знайшовши її, він виявив, що каюту забарикадовано акуратно підписаними коробками з обладнанням і провізією, тож потрапити всередину неможливо. Він похмуро міркував, що тепер робити, коли один із членів команди, що якраз ручкався з новоприбулими, помітив спантеличеного Флойда й, перервавши своє заняття, підплив до нього.
– Докторе Флойде, вітаємо на борту. Я Макс Брайловський – помічник інженера.
Молодий росіянин говорив повільною, обережною англійською, із чого можна було зробити висновок, що він більше працював із електронним репетитором, а не викладачем-людиною. Вони потиснули один одному руки. Флойд пригадав обличчя і біографію із досьє на усіх членів команди, які йому дали на ознайомлення перед польотом: Максим Андрійович Брайловський, тридцять один рік, народився у Ленінграді, спеціалізується на структурних