2010: Друга одіссея. Артур Кларк
Максим Брайловський (структурні системи);
Доктор Олександр Ковальов (комунікація);
Доктор Миколай Терновський (контрольні системи);
Головний лікар Катерина Руденко (системи життєзабезпечення);
Доктор Ірма Якуніна (дієтолог).
Національна рада астронавтики США додає своїх трьох експертів:
Доктор Гейвуд Флойд поклав меморандум на стіл і відкинувся у кріслі. Усе вже вирішено, шляхи до відступу перетято. Навіть якби він хотів цього, повернути час назад не можна, як і неможливо забрати своє слово.
Він глянув на Керолайн, яка сиділа з дворічним Крісом на краю басейну. Хлопець краще почувався у воді, ніж на землі, і міг пірнати на такий тривалий час, що часто лякав гостей ректорської резиденції. І хоча він ще не до пуття говорив людською мовою, здається, «дельфінською» спілкувався вільно.
Один із друзів Крістофера щойно приплив із Тихого океану й підставляв свою спину, щоб його попестили. «Ви теж мандрівники у великому несходимому океані, – подумав Флойд, – але який крихітний ваш океан порівняно з тією неосяжністю, що її торкнуся я.
Керолайн відчула його погляд і підвелася.
Вона дивилася на нього сумно, але без гніву; все це вигоріло в ній за останні кілька днів.
Жінка навіть спромоглася на вимучену усмішку.
– Я знайшла той вірш, який шукала, – промовила вона. – Він починається так:
What is a woman that you forsake her,
And the hearth-fire and the home acre,
To go with the old grey Widow-maker?[7]
– Вибач, я не зовсім зрозумів. Хто це Той, що робить жінок удовами?
– Не хто, а що. Море. Цей вірш – плач дружини вікінга. Його написав Редьярд Кіплінг сто років тому.
Флойд узяв дружину за руку, вона не відповідала, але й не пручалася.
– Ну, я не зовсім вікінг. Я не грабую і не плюндрую, та й пригоди – це найостанніше, чого мені треба.
– Тоді чому… ні, я не починатиму нову суперечку. Проте якщо ти сам знатимеш свої справжні мотиви, це може допомогти нам обом.
– Я хотів би дати тобі одну вагому причину свого рішення. Але не можу. Натомість у мене є ціла низка дрібніших причин, які зрештою складаються у ствердну відповідь. І ці причини такі, що я не здатен не звертати на них уваги, повір мені.
– Я вірю тобі. А ти певен, що не обдурюєш себе?
– Якщо я себе обманюю, то так само чинять багато інших людей. Включно, нагадаю тобі, із Президентом Сполучених Штатів.
– Я не забула. Та уяви, просто уяви на мить, що він не просив тебе. Чи ти зголосився б?
– Можу сказати правду. Ні. Я б такого не зробив. Дзвінок президента Мордехая – це, мабуть, найбільший шок, який я переживав у своєму житті. Але коли наша розмова завершилася, я усвідомив, що він має рацію. Ти ж знаєш, я не прихильник фальшивої скромності. Я справді є найбільш кваліфікованим фахівцем для цієї роботи, і якщо космічні лікарі підтвердять, що стан здоров’я дозволяє мені це зробити… А тобі ж відомо як нікому, що я досі в хорошій фізичній формі.
Його слова викликали усмішку, на яку Флойд і розраховував.
– Інколи
«Harp Song of the Dane Women», пісня данських жінок для виконання під арфу, переклала Ольга Смольницька.