Риль. Любов дракона. Катерина Боброва
імені, просто «дитя». Якби не заслуга у порятунку принцеси, з нею б узагалі ніхто не розмовляв. Хто вона? Незрозуміла, підозріла особа, з простим, неблагородним іменем та ще в чужому, чоловічому одязі.
Риль, підкоряючись бажанню його високості, підійшла. «А цієї ночі ви, очевидно, не спали, ваша яскрава величносте. Під очима темні кола залягли, – крадькома розглядала вона короля, – хвилювалися, чекали вістей про дочку».
– Ти повернула батькові його серце, його єдину радість. Скоро, дуже скоро я побачу свою любу дочку і зможу обійняти її, – очі короля світилися від погано прихованої радості. Зараз перед Риль був не просто король, а люблячий батько, – що бажаєш ти отримати в нагороду?
– Мені багато не треба, Ваша Величносте, – знизала плечима Риль, – але йти мені зараз нікуди, мій будинок далеко звідси, а все майно – те, що є на мені, та з цього добра половина подарована.
– Знаємо-знаємо, – закивав Архаріус Сьомий, – після повернення додому моя дочка неодмінно захоче особисто подякувати своїй рятівниці. У нас вільна гостьова вілла в Небесній бухті? – звернувся він до дворецького.
– Так, Ваша Величносте. Графиня Нуела покинула нас третього дня.
– Ось і чудово, – король був явно задоволений мудрістю свого рішення і збирався заслати незручну гостю подалі від двору. А потім без поспіху вирішити її долю. Або гостя зникне, якщо охорона виявить її зв'язок зі змовниками блідолицих, або їй підшукають місце в родоводі зубожілого, але древнього роду. Не представляти же простолюдинку рятівницею принцеси.
Дворецький нахилився і щось зашепотів на вухо своєму володареві.
– А, так, звичайно, – посміхнулася Його Величність, – ти можеш розраховувати на нашу гостинність стільки часу, скільки буде потрібно. І твоя заслуга перед короною буде винагороджена. Мій дворецький проводить до скарбника. Сама вирішиш, як розпорядитися нагородою.
– Дякую, Ваша Челичність, – Риль шанобливо вклонилася. Аудієнція підійшла до завершення, і сторони залишилися задоволені один одним.
Раптово бічні двері праворуч від трону різко відчинилися, і в зал стрімко увірвався Харзер. Він змінив матроську форму на химерний костюм оранжево-червоного забарвлення. На його пишному комірі розмістилася ціла ювелірна виставка каменів. Красеня супроводжувала свита з двох молодців, чий одяг був трохи бідніший, ніж у їхнього ватажка, зате гордовитий вираз його обличчя вони копіювали з абсолютною точністю.
Серце Риль стислося від передчуття неминучої біди. Від цього пихатого виродка вона не чекала нічого хорошого.
Кинувши зневажливий погляд на дівчину, Харзер підійшов до трону, вклонився королю.
– Мій вінценосний брате, дозволь дізнатися, з якого часу в нашому королівстві дають прийом темним, та ще й нагороджують?
Обличчя короля витягнулося від подиву.
– Темним? – ледь чутно прошелестіло по залу.
– Темним, – злорадно посміхнувшись, кивнув Харзер, – або наш вельмишановний