Ті, що не мають коріння. Наоми Новик
пастка, – відрізав він, неначе це було очевидно будь-якій розумній людині. – Мене потрібно було затримувати, доки зараза не захопить увесь Двернік, а тоді не вщухне до мого прибуття, – він опустив погляд на руку, розтиснувши та стиснувши кулак. Чаклун зодягнув нову сорочку – із зеленої вовни та з золотою пряжкою на зап’ястку. Вона закривала йому руку; я замислилася, чи немає під нею шраму.
– Отже, – припустила я, – я добре вчинила, що пішла?
Обличчя в нього було кисле, як молоко, яке не сховали посеред літа.
– Якби ж то так можна було сказати, коли ти менш ніж за день вилила п’ятдесятирічний запас мого найціннішого зілля. Тобі ніколи не спадало на думку, що, якби їх можна було так легко витрачати, я б віддав із півдюжини флаконів кожному сільському старості й не став клопотатися тим, щоб узагалі виходити в долину?
– Вони не можуть бути вартими більшого, ніж людські життя, – із запалом відповіла я.
– Життя, що триває перед тобою зараз, не варте сотні деінде три місяці по тому, – сказав він. – Послухай, недотепо, зараз у мене очищується одна пляшечка вогнесерця; я почав над нею працювати шість років тому, коли король зміг дозволити собі дати мені на неї золота, а готова вона буде за чотири роки. Якщо ми витратимо весь мій запас до того часу, чи гадаєш ти, що Росья великодушно втримається від спалення наших полів, знаючи, що ми змучимося від голоду й попросимо миру, перш ніж зможемо віддячити? А кожен інший флакон, який ти використала, має подібну ціну. Тим більше, що в Росьї є троє майстрів-чаклунів, які можуть варити зілля, а у нас – двоє.
– Але ж ми не воюємо! – заперечила я.
– Почнемо навесні, – сказав він, – якщо там почують пісню про вогнесерце, кам’яну шкіру та марнотратство й подумають, що, можливо, отримали реальну перевагу, – він зупинився, а тоді важко додав: – Або якщо почують пісню про цілительку, достатньо сильну, щоб вичищати заразу, та подумають, що скоро, коли ти вивчишся, рівновага, навпаки, зміститься на нашу користь.
Я ковтнула й опустила очі на свою миску із супом. Його слова про те, що Росья оголосить війну через мене, через те, що я зробила, чи через те, що, як там подумають, я можу зробити, були неймовірними. Та я знову згадала жах, який відчула, коли побачила запалені маяки під час його відсутності, знаючи, як мало я можу зробити, аби допомогти близьким. Я й досі зовсім не шкодувала, що взяла із собою зілля, та більше не могла прикидатися, ніби геть не має значення, чи вивчила я хоч одне заклинання.
– Ви гадаєте, що я могла б допомогти Єжи після того, як вивчуся? – запитала я його.
– Допомогти вже повністю зараженому чолов’язі? – Дракон насупився. Але потім він знехотя визнав: – Ти не повинна була б мати змоги допомогти мені.
Я взяла свою миску та висьорбала решту супу, а тоді відставила її та подивилася на нього з іншого боку подряпаного й рябого від дірок кухонного столу.
– Гаразд, – похмуро сказала я. – Візьмімося за це.
На жаль, готовність навчатися чародійства не була рівнозначною хоч якомусь