Ті, що не мають коріння. Наоми Новик
він цього не знав. Він знав лише одне: дурна сільська дівка, яку він обрав, сміється з нього, Дракона, найвидатнішого чаклуна королівства, а також свого пана й володаря. Не думаю, що за сотню років до того з нього хоч хтось посміявся. Він підвівся, грубо звільнивши ноги від моїх, а вставши, пильно глянув на мене згори вниз, роздратований, мов кіт. Я лише засміялася ще дужче, а тоді він різко повернувся та залишив мене там сміятися на підлозі, ніби не міг вигадати, що ще зі мною робити.
Після того, як він пішов, мої смішки поступово стихли, і я стала почуватися трохи не такою спустошеною та наляканою. Він усе ж таки не закинув мене в піч і навіть не ляснув. Я підвелася й роззирнулася по кімнаті; видно було погано, тому що камін палав дуже яскраво, а іншого освітлення не було, та ставши спиною до полум’я, я змогла трохи роздивитися величезну кімнату. Вона все ж була розділена на алькови та мала низькі стіни; у ній були стелажі, повні блискучих скляних пляшок – як я зрозуміла, з вином. Якось мій дядько приніс пляшку вина моїй бабусі на зимовий сонцеворот.
Повсюди були запаси: діжки з яблуками, покладеними в солому, картопля, морква та пастернак у мішках, довгі вінки заплетеної цибулі. На столі посеред кімнати я знайшла книгу, що лежала поруч із незапаленою свічкою, каламарем і пером, розгорнувши її, я побачила, що це – облікова книга, де твердою рукою були записані всі запаси. Унизу першої сторінки була примітка, написана дуже дрібним почерком; запаливши свічку, зігнувшись і примружившись, я ледве зуміла її роздивитись:
Сніданок о восьмій, обід о першій, вечеря о сьомій. Залишай стіл накритим у бібліотеці за п’ять хвилин до призначеного часу, і тобі не потрібно бачитися з ним – із ким, не треба й казати – увесь день. Кріпися!
Безцінні поради, а оте «Кріпися!» було наче дотиком дружньої руки. Я притиснула книгу до себе, почуваючись менш самотньою, ніж почувалася весь день. Здавалося, був десь полудень, а Дракон не поїв у нашому селі, тож я взялася за обід. Я була не бозна-якою куховаркою, але мати змушувала мене цим займатися, доки я не навчилася справляти обід, а ще я збирала все для своєї родини, тож знала, як відрізнити свіже від гнилого та коли плід буде солодким. Мені ще ніколи не доводилося мати справу з такою силою запасів: там були навіть шухляди з прянощами, які пахнули пирогом на зимовий сонцеворот, а ще – ціла бочка, повна свіжої та м’якої сірої солі.
У кінці кімнати було дивовижно холодне місце, де, як я виявила, висіло м’ясо: цілий олень і двоє великих зайців; був ящик із соломою, повний яєць. На каміні був свіжий буханець уже спеченого хліба, загорнутий у ткане полотно, а поруч з ним я знайшла цілий горщик кролятини з гречкою та дрібним горошком. Спробувала її на смак: приготована ніби на свято, дуже солона та трохи солодка, а ще – ніжна, аж у роті тане; ще один дарунок від безіменної руки у книзі.
Я взагалі не знала, як готувати подібну їжу, але зіщулилася зі страху, подумавши, що Дракон на це очікуватиме. Утім, я все одно була щиро вдячна за те, що цей горщик був готовий. Я повернула