Науково-пізнавальні лекції, статті, відгуки. Лідія Гулько
провінцій. Відійшовши від світських справ, став монахом, а згодом – ігуменом у монастирі Поліхрон. Молодший Кирило, здобувши гарну освіту, працював патріаршим бібліотекарем у Константинополі. У складі імператорських місій Кирило бував у різних країнах, де навертав язичників до християнства. Для того, щоб вести дискусії зі злісними язичниками, Кирило вивчав їхні мови. Як блискучий полеміст, мав дар переконувати людей.
Наприкінці 862 року до Константинополя прибуло посольство від моравського князя Ростислава. Посли просили імператора Михайла направити до Моравії місіонерів, які б проповідували Євангелію зрозумілою для її мешканців мовою.
Не пізніше 863 року Костянтин Філософ (Кирило) та його брат Мефодій вирушили до Великої Моравії. Судячи з усього вони везли з собою вже перекладені церковні книги, записані новоствореною абеткою.
З виявлених пам’яток слов’янської писемності найдавнішими є написи на стінах та керамічних плитах церкви болгарського царя Симеона (893–927) в Преславі, давній столиці Болгарії. Написи відносять до кінця ІХ ст. Вони створені частково кирилицею, частково глаголицею – двома абетками слов’янського письма.
Ми знаємо, що кирилиця, більш просте і зручне письмо, витіснила глаголицю. Однак глаголиця остаточно не зникла: до кінця ХVІІІ ст. нею користувалися мешканці Хорватії та Далматії.
Отже, в ІХ ст. суспільний розвиток східних слов’ян досяг такого рівня, коли усне мовлення не вповні задовольняло людей. Адже постійно виникала потреба в обміні інформацією та її збережені. Цей час, «як правило, збігається з появою адміністративних, культурних, релігійних та інших інститутів». [21, 19]
І щодо матеріалів, на яких писали наші пращури. Широко використовували бересту і дощечки. Також писали на стінах, глиняному посуді, карбували слова на камінних плитах.
У давньоруських текстах слово «книга» вперше зустрічається в Остромировій Євангелії (1056–1057), де вжите у множині. Це свідчить про трактування слова у ширшому, ніж конкретний предмет, розумінні. В однині слово «книга» зафіксовано 1263 року в рукописному списку. У ті часи під книгами розуміли твори літургійного і церковно-повчального характеру. Це й не дивно. Адже перші книги на наших землях були християнськими, богослужбовими. Згодом назва «книга» поширилася на всі кодекси.
Згідно з періодизацією давньої руської книги, перший період її розвитку почався в Х ст. і тривав до середини ХVІ. Особливості цього періоду такі.
З прийняттям християнства в Київську Русь поступали богослужбові книги, написані грецькими літерами. Завдяки книгам русичі знайомилися з культурними надбаннями Візантії. У ХІ ст. писемність поширилася землями Київської Русі. Відсоток писемного населення міст становив до 5 % усього дорослого населення. Цей факт дає підставу гадати, що наші предки ще за століття до хрещення знали грецьке літеро-звукове письмо. І мають рацію ті науковці, що відмічають: «лише