Демократія. Кондолиза Райс
та організовані, цілком можуть взяти справи до власних рук.
Під час заснування Америки довкола цього питання точилися вельми бурхливі суперечки. У відповідь на загрози Томас Джефферсон просто хотів озброїти громадян. Його ідеалом був Мінітмен – фермер, що на ранок ставав завзятим оборонцем країни. Антитезою демократичних цінностей він уважав британських червономундирників – професійних солдатів на чолі з автократом. Вашингтон сам був військовим командувачем, але визнавав, що регулярна армія може стати «небезпечною для держави». Річард Генрі Лі, ще один Отець-засновник із Вірджинії, казав, що регулярні армії «завжди закінчували знищенням свободи». Не дивно, що люди, які переймаються небезпекою централізованої влади, вважатимуть абсолютно небезперечним утримування армії для захисту влади. Повстання Шейса в 1786 році на чолі з ветераном Революційної війни й за участі колишніх військовиків було найближче до військового перевороту в Америці – принаймні так цю подію зображували, – і завдяки тому запам’яталося, що збройне повстання можливе[14].
З іншого боку, Гамілтон, Медісон і федералісти більше турбувалися про те, щоб молода республіка могла себе захистити. Джефферсон не переймався протиріччями (він був рабовласником та автором мови рівності для всіх) і став батьком Військово-морських сил США і Вест-Пойнту – першої військової академії в країні, де офіцери навчалися мистецтву війни. Скрізь прославлявся громадянин-солдат, який «із усіх міркувань був найкращим вибором для захисту держави».
Цікаво, що Батьки-засновники не особливо переймалися проблемами стосунків військових із цивільними або забезпеченням цивільного контролю уряду в Конституції. Вони радше розв’язували проблему децентралізації урядових структур і здатності трьох гілок контролювати одна одну. Президент мав стати верховним головнокомандувачем, але він не міг оголошувати війну чи фінансувати виправу. Оголошувати війну може лише Конгрес. Інші повноваження розподіляються між Палатою представників (звідки йдуть усі рахунки на оплату) і Сенатом (який має ратифікувати угоди та затверджувати всіх послів і офіційних осіб кабінету).
Ба більше, Засновники використали федеральну структуру для захисту країни за допомогою міліції штатів, яку перетворили на Національну гвардію. Штати не мали права мобілізувати військо без виразного схвалення у Конгресі. Але міліції, яка складалася з частково зайнятих, що жили вдома й працювали на цивільній службі до офіційного виклику, поставлено завдання «виконувати закони союзу, придушувати повстання і давати відсіч загарбникам». Конгрес мав гарантувати певні стандарти процедур і навчання, але впродовж першого сторіччя існування держави кістяк американських збройних сил не складався з професійних солдатів. Професійні військові з’явилися в нас після Іспано-американської та подальших світових воєн. Національна гвардія й далі складатиметься із «громадян-солдатів», як це подобалося Джефферсону.
Гвардія (як і ще один компонент
Між 1786 і 1787 роками колишній капітан Континентальної армії Деніел Шейсочолив військо із чотирьох тисяч заколотників у серії повстань проти високих податкових ставок, зокрема намагаючись захопити американський арсенал. Хоча повстання було зрештою придушене, це стимулювало економічні реформи і, що важливіше, сформувало порядок денний щодо сфери дії нового уряду США, підкресливши слабкість обмеженого національного уряду, який діяв на підставі Статей Конфедерації. (