Демократія. Кондолиза Райс
і вухами людей, притягаючи до відповідальності лідерів[9].
Навколо всіх аспектів інституційного проекту точилися гарячі дебати. Засновників розколола проблема взаємин із виконавчою владою. Александер Гамілтон і Джеймс Вілсон із Пенсільванії підтримували силовий підхід. Гамілтон казав: «У слабкого президента буде слабкий уряд. Слабке управління – синонім поганого управління, а погане урядування, що б не казала теорія, на практиці є поганим урядуванням».
Інші побоювалися, що сильне президентство може дуже просто перетворитися на систему, яку вони щойно повалили. Прибічників Конституції Петрік Генрі попереджав: «Ваш президент може просто перетворитися на короля».
Делегати знайшли спосіб більш-менш задовольнити обидві сторони: зійшлися на розділеному уряді. Система стримувань і противаг гарантує владні повноваження обом законодавчим палатам і по черзі трьом рівним гілкам. У першому варіанті, всупереч Гамілтону, баланс відверто схилявся на бік Конгресу. Повноваження законодавчої гілки визначені в статті 1, а виконавчої – у статті 2. І, як зауважив мій колега зі Стенфорду, американський історик Девід Кеннеді, там містяться 51 параграф про роль Конгресу і 13 – про президентство, що з них 8 окреслюють механізми виборів, а 4 – деталізують владні повноваження президента. До речі, в одному з них ідеться про імпічмент[10].
Дебати навколо виконавчої влади певною мірою передували ширшій проблемі – ролі центральної влади в новій країні. Досвід зі Статтями про Конфедерацію міг якось стримувати Засновників, але вони по-різному уявляли собі, що треба робити.
Після низки компромісів вони дійшли висновку: Сполучені Штати спиратимуться на систему «перерахованих повноважень». Нові органи, які підпорядковуватимуться центральному уряду, будуть докладно «перелічені», а всі незгадані повноваження залишаться за штатами.
Федералізм був не просто питанням обмеження центральної влади. Засновники й багато хто після них уважали, що уряд, наближаючись до людей, був більш підзвітний та ефективний. Федералізм був практичним способом управляти різними й розлогими землями.
Засновники ухвалили розташувати столицю нового союзу на дарованих багнах між Мерілендом та Вірджинією в 1970 році, і багато хто з них повернувся до своїх губернаторських будинків, уважаючи, що це набагато важливіше. Спочатку гадали, що у федерального уряду роботи буде небагато.
З часом під тиском потреб континентальної експансії й оборони, Великої депресії, боротьби за громадянські права та вимог сучасного урядування роль федерального уряду зросте. Зокрема, збільшуватимуться очікування від президента, і сьогодні ми стоїмо ближче до сильної виконавчої влади, до якої схилявся Гамілтон. Однак президентство й досі стримується павутинням інституційних обмежень: у двох палатах Конгресу працює 535 осіб, а незалежна судова гілка об’єднує 108 федеральних судів разом
Четвертою владою зазвичай називається утворення поза традиційною структурою влади в суспільстві, вільна преса. Іншими «трьома владами» за старого режиму в дореволюційній Франції були аристократія, духівництво й маси. Згідно з Томасом Карлайлом, цей термін увів Едмунд Берк, спостерігаючи 1787 року за парламентськими дебатами. Карлайл писав: «Берк сказав, що в парламенті представлено три влади, але ж там на галереї для репортерів сиділа й четверта влада, набагато за всіх них важливіша». (
David M. Kennedy, «The American Presidency: A Brief History», lecture at Stanford University, fall 2016. (