Демократія. Кондолиза Райс
посилювали хаотичність атмосфери. Через кілька тижнів після того, як я зупинилася в готелі «Радіссон» у центрі Москви, хол перетворився на стрільбище, коли загін спеціального призначення без попередження увірвався до кав’ярні, щоб запопасти зібрання верхівки мафії.
Ерозія державних можливостей і влади не зупинилася на втраті контролю над кримінальними елементами. Регіональні й місцеві урядники повною мірою користувалися слабкістю Москви. Прагнучи забрати собі всі вигоди від приватизації, вони припасовували свої політичні програми до максималізації власного зиску. Федералізм може стати засобом більшої ефективності. Політична й економічна децентралізація може бути здоровою. США – не єдина країна із сильною регіональною владою: Німеччина, Бразилія, Індія віддають чимало повноважень своїм штатам.
Проте в Росії федералізм просто став виправданням для місцевих керівників, які робили все, що їм заманеться. Так чинили і губернатори, і мери. Мер Москви Юрій Лужков багато в чому покращив стан міста, зокрема знайшов гроші на реставрацію прекрасних старовинних шедеврів, як-от Катедра Христа Спасителя. Але його дружина мала багато нерухомого майна довкола реставраційних об’єктів, з чого мала чималий зиск. Такі персональні оборудки стали правилом, а не винятком.
Борис Єльцин, що якось закликав регіони «брати стільки, скільки зможуть взяти», незабаром побачив, як розгортаються катастрофи, коли не платять податків та ігнорують укази й коли регіони квітнуть, а національний уряд занепадає. З початку 1994 року він підписав низку «угод» із різними регіонами, намагаючись налагодити урядування. Але російській державі було завдано серйозної шкоди. Відцентрові сили, що зруйнували імперію й звільнили Україну, Білорусь та інші республіки СРСР, тепер докотилися й до Москви.
У країні панував хаос, і росіяни все це бачили й відчували. Ображені пенсіонери мали нині жити зі своїми дітьми. Ображені були солдати, які повернулися зі Східної Європи й не мали житла та ночували в парку імені Горького. Ображені були промислові робітники, що лишилися без роботи.
Радянський Союз закінчився, і Росія зазнавала невдач. Здавалося, навіть державні символи потрапили в пастку в чистилищі. Стоячи на газоні Білого дому, під час участі в церемонії зустрічі Бориса Єльцина 1994 року, я почула незнайому пісню. Я спитала в російського дипломата, чи це не новий державний гімн. «Ні, – відповів він. – Це просто пісня Глінки». На Олімпійських іграх 1992 року атлети колишнього Радянського Союзу крокували під олімпійським стягом і на подіумі слухали олімпійський гімн. Один ковзаняр уїдливо сказав, що все життя тренувався для цієї церемонії вручення золотих медалей. «І ось я на подіумі вперше слухаю якусь пісню під стягом, який не впізнаю», – сказав він.
У 2000 році за наполяганням Владіміра Путіна Дума проголосувала за новий державний гімн: нові слова на музику старого радянського гімну. Плутанина й страх панували серед росіян. Люди виснажилися й чекали на накази.
Однак