Демократія. Кондолиза Райс
в бажанні встановити диктатуру. Єльцин тимчасово відсторонив Руцького, який подав на нього позов до Конституційного суду.
Можна було б подумати, що ця тяганина між президентом і Думою та їхні звертання до судів є обнадійливою ознакою демократії. Але це не так. Доки російські громадяни страждали від економічної руїни, а московські вулиці день у день ставали небезпечнішими, політики в Москві билися над конституційними проблемами й здавалися далекими від проблем народу. Урядування зайшло в глухий кут.
Єльцин призупинив чинність Думи. Конституційний суд оголосив його указ неконституційним. З’їзд народних депутатів проголосував за його імпічмент. І бурхливі демонстрації в Москві не забарилися. Після доби безладу Єльцин узявся придушувати повстання військовою силою. Армійські частини штурмували Думу, і Руцькой, який пробував здатися, був заарештований за антидержавну змову. Чинність Конституційного суду призупинено. У цьому протистоянні полягло 140 душ.
На тлі такого насильства і протистояння росіяни пішли на виборчі дільниці, щоб обрати нову Думу й проголосувати за конституційний референдум у грудні 1993 року. Два місяці остаточні результати не оголошувалися. В оприлюднених результатах на ліберальні партії припало тільки 34,2 % голосів. Партії, які входили до вільної конфедерації опозиціонерів Єльцину, набрали 43,3 %.
Насправді ж ліберальні партії не змогли провести ефективні кампанії, а натомість поринули у взаємну критику й дискредитацію. Спроба в останню хвилину вийти об’єднаним блоком не вдалася, бо лідери провідних партій відмовилися співпрацювати. Після катастрофічної поразки в 1993 році ці лідери зневірилися й утратили свою ефективність. Кілька партій пов’язувалися з однією особою, як-от «Яблуко» Григорія Явлінського, а не з політичними платформами. Партії стяли осторонь від народу й не мали програм реального урядування. Поза межами Москви й Санкт-Петербурга про ці ліберальні сили взагалі ніхто не знав.
Таке бурхливе народження першої російської конституції 1993 року і постійна ворожість думців до президента знищили шанси на ефективне урядування законодавчої та виконавчої гілок влади. Власне, Єльцин керував дедалі більше за допомогою декретів, зокрема в економіці, принагідно ігноруючи Думу. Він зробив багато для вивільнення росіян, але мало для перетворення особистої позиції й влади в інститут президентства. Його правління стало егоцентричним та непередбачуваним.
Перший президент країни задає тон поведінці наступних. Уявіть-но собі, чи погодився б Джордж Вашингтон із бажанням інших зробити його королем. Натомість він розумів, що президентство має бути чимось більшим за особу, яка працює в цій інституції. Нельсон Мандела відмовився йти на другий термін, аби показати іншим, що президентство – не персональна дідизна. Єльцин чинив інакше й ставав дедалі свавільнішим. Тому молоді інститути нового російського уряду не набрали сили й легітимності та були просто відкинуті.
На вибори