Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів. Франс де Вааль
мораль створюється в щоденній соціальній взаємодії, а не на якомусь абстрактному ментальному рівні? Що робити, якщо вона ґрунтується на емоціях, котрі в більшості випадків не вписуються в акуратну класифікацію, яку так любить наука? Оскільки вся суть моєї книги в тому, щоб аргументувати висхідний підхід, я, очевидно, повертатимуся до цього питання. Мої погляди узгоджуються з тим, що ми знаємо про роботу людського розуму, з тим, що інтуїтивні реакції виникають раніше за раціональні пояснення, а також із тим, як еволюція формує поведінку. Найкраще почати з визнання того факту, що у своїй основі всі ми є суспільними тваринами, та з того, як ця основа налаштовує нас ставитися одне до одного. Такий підхід заслуговує на увагу в той час, коли навіть запеклі атеїсти не здатні позбутися напіврелігійної моралі, вважаючи, що світ стане кращим, варто лише «священикові» в білому халаті зайняти місце священика в рясі.
Розділ 2. Тлумачення доброти
Суспільні інстинкти спонукають тварину отримувати задоволення від товариства собі подібних, відчувати до них певну симпатію, а також робити для них різноманітні послуги.
Амос був одним із найвродливіших самців, яких я знав, за винятком хіба що того випадку, коли він запхав собі до рота відразу два яблука (це знову переконало мене в тому, що шимпанзе можуть робити речі, на які ми не здатні). У нього були великі очі, доброзичливе та симетричне обличчя, блискуча чорна шерсть, а на ногах і руках добре виділялися м’язи. Він ніколи не був занадто агресивним, як це буває в деяких самців, але у свої найкращі роки демонстрував надзвичайну самовпевненість. Амос був загальним улюбленцем. Багато хто з нас плакав, коли він помер, а його побратими-мавпи моторошно мовчали протягом декількох днів. Це позначилося і на їхньому апетиті.
У той час ми не знали, що з ним, але вже після смерті довідалися, що, крім збільшеної печінки, яка займала чималу частину його живота, у нього було кілька ракових пухлин. Протягом останнього року він утратив п’ятнадцять відсотків своєї ваги, але незважаючи на те, що його стан, можливо, погіршувався протягом кількох років, він поводився як зазвичай, аж доки його тіло просто не витримало. Мабуть, уже кілька місяців Амос почувався кепсько, але будь-яка ознака вразливості означала б для нього втрату статусу. Схоже, шимпанзе це розуміють. У дикій природі науковцям доводилося спостерігати за кульгавим самцем, який протягом кількох тижнів усамітнювався, щоб залікувати свою травму, але час від часу з’являвся у своїй зграї, щоб продемонструвати, що він сповнений сили та енергії, після чого знову йшов. Таким чином, ніхто ні про що не здогадувався.
Амос не зраджував собі аж до дня смерті, коли ми побачили, як він задихається, роблячи шістдесят вдихів за хвилину і сидячи на мішковині в одному з нічних вольєрів, у той час як інші шимпанзе гріються на сонці. Амос відмовився вийти, тож ми тримали його окремо від інших, доки не прийшов
Charles Darwin (1871), p. 72.