Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів. Франс де Вааль
власними розрахунками, як-от неможливість еволюції відданості всередині групи без еволюції тортур, крадіжок і вбивств за її межами. Думка про те, що альтруїзм не може виникнути без негативного зворотного боку, викликала в нього зневіру. Але Прайс також плекав ідею, що особиста вигода стоїть на шляху до справжнього альтруїзму. Можливо, це гігантське непорозуміння коштувало йому життя, оскільки він досліджував межі людської натури, випробовуючи власну здатність до самопожертви. Неважливо, що людський альтруїзм здебільшого не діє в такий спосіб – він виростає з емпатії до тих, хто в біді, а весь сенс емпатії полягає в розмиванні межі між собою та іншим. Вочевидь, це робить відмінність між егоїстичними та неегоїстичними мотивами доволі туманною.
Розуміючи, що емпатія повинна бути частиною будь-якої теорії людського альтруїзму, Тріверс випробував цю концепцію на Гамільтоні: «Колись давно я розмовляв про це з Біллом і спитав його: “А як щодо емпатії, Білле?”, і він відповів: “А що таке емпатія?” Ніби її й не було ніколи»{21}. Маю додати, що це дуже погано, оскільки увага до механізму функціонування альтруїзму могла б знизити кількість суперечок і плутанини щодо того, на що здатні гени. Дорога від генів до поведінки аж ніяк не є прямою, і психологія, яка продукує альтруїзм, заслуговує на таку саму увагу, як і самі гени. Помилкою ранніх теоретиків було те, що вони пропустили ці складнощі.
Емпатія є здебільшого рисою ссавців, тож іще більшою помилкою великих мислителів було змішування всіх видів альтруїзму до однієї купи. Тут і бджоли, які гинуть за свій вулик, і мільйони клітин міксоміцетів, що створюють єдиний, подібний до слимака організм, який дозволяє розмножуватися лише небагатьом клітинам. Цей вид самопожертви поставили на один рівень із людиною, яка пірнає в крижану воду, щоб врятувати незнайомця, або з шимпанзе, який ділиться їжею з осиротілим дитинчам, що скиглить. Хіба міксоміцети мають ті самі мотиви, що й ми? А коли бджоли жалять зловмисника, то хіба вони не керуються радше агресією, ніж добрими намірами, які ми пов’язуємо з альтруїзмом? Ссавці володіють тим, що я називаю «альтруїстичним імпульсом»: вони реагують на ознаки страждань в інших і хочуть покращити їхнє становище. Усвідомлення потреб інших і відповідна реакція на них – це зовсім не те саме, що запрограмована схильність жертвувати собою заради генетичного блага.
Але зі зростанням популярності спрйняття еволюції з точки зору гена ці відмінності залишилися поза увагою, що призвело до цинічного погляду на людську та тваринну природу. Значимість альтруїстичного імпульсу применшувалася, навіть висміювалася, тому питання моралі було повністю зняте з порядку денного. Виходило, що ми лише трохи кращі, ніж соціальні комахи. Людська доброта розцінювалася як шарада, а мораль – як тонкий лиск на казані з огидним вмістом. Цей погляд, що його я назвав теорією лиску, простежується від Томаса Генрі Гакслі, також відомого як «бульдог Дарвіна».
Те, як Гакслі захищав Дарвіна,
Роберт Тріверс у інтерв’ю з Керол Джейм у «Guardian», 7 October 2011.