Енеїда. Вергілій
хвиль уже Етна, гора трінакрійська,
555 Здалека чути могутній рев моря й удари об скелі;
Чути, як ломиться голос об берег, у вирах безодні
Води гуляють і хвилі довкола піском обертають.
Батько Анхіс на це мовить: «Ой, правда, це славна Харібда,
Нам-бо Гелен віщував про верхів'я ці й скелі жахливі.
560 Гей же, другове, геть звідси, на весла наляжте старанно».
Роблять вони, як він каже, і вже Палінур із них перший
Вліво так раптом перед завернув, що аж скрипнули снасті.
Ціла громада ліворуч і вітром, і веслами гнала.
То нас до неба крутіж той на вигнутих хвилях підносить,
565 То в підземелля кудись аж до манів несе нас та хвиля.[81]
Три рази чули ми голос, як скелі гули у безоднях,
Бачили тричі, як піна морськая оббризкала зорі.
Цим нас, утомлених, вітер покинув і сонце лишило,
Й так ми, не знаючи шляху, добились до краю циклопів.
570 Пристань там є величезна, безпечна від вітру, спокійна.
Та недалеко зловісно гримить всеруйнуюча Етна.
То аж під небо хмари вибурхує чорні і клуби
Смольного диму, розжарений попіл підносить, то знову
Кидає кулі вогненні і ними черкає об зорі.
575 Часом з середини рветься і скелі кругом розкидає,
Ними вергає, розтоплений камінь шпурляє до неба
Й гучно з найглибшого дна закипає. Розказують люди,
Що Енкеладове тіло ця валява тисне, від грому
Півобгоріле, що й Етну могутню на нього поклали.
580 Він же, неначе горнило прорвавши, вогнем аж палає.
Як утомивши лежанням один бік, він ляже на другий,[82]
З гуком дрижить вся Трінакрія, й небо вкривається димом.
Цілу ми ніч на ту з'яву страшенну з-за лісу дивились.
Не розуміли ми, звідки той гуркіт походить, бо ані
585 Зорі не сяли вогнями, ні обрій також не світив нам
Зоряним блиском, але усе небо стемніло й глибока
Ніч непогідна у хмари закутаний місяць держала.
Заграва другий вже день сповіщала і з обріїв неба
Рання зоря розполохала вогкії тіні, як раптом
590 Вийшов із лісу незнаний якийсь чоловік чудернацький,
Зморений тяжко, нужденний, обдертий, і руки в благанні
До узбережжя простяг. Придивляємось – в бруді страшному,
Бороду геть запустив він, а одіж уся реп'яхами
Вкрита на ньому. Та грека, проте, у нім легко пізнати,
595 Що при озброєнні рідному посланий був проти Трої.
Він же, як тільки побачив іздалека зброю троянську
Й одіж дарданців, то вигляду цього він трохи злякався
Й кроки затримав свої, а потім як кинувся раптом
До узбережжя з плачем і слізно почав нас благати:
600 «Тевкри, і зорями, й силами неба я вас заклинаю,
Згоден я, де б не везли ви мене, лиш візьміть із собою.
Я-бо один із данайського флоту, і вам признаюся,
Що на троянські пенати війною пішов я. За те ви,
Як провинивсь я цим злочином тяжко, мене тут у воду
605 Киньте, втопіть у безмежному морі.
…