Нариси з екзистенціальної аналітики педагогічного дискурсу. Олександр Григорович Волков
напириклад, даосизмі, ця проблема поставлена в аспекті пошуку справжнього шляху. Слід мати на увазі, що це шлях у світі, а не тільки самого себе наодинці. Актуальність відношення до світу частково знімає питання про унікальність самого себе. У цьому випадку першості набуває не особистість, а стан світу, а також інший, якому треба служити. Тобто, проблема пошука себе вирішується за допомогою служіння як способу прояву себе у світі, в наслідок чого приймається, що саме воно є шляхом виявлення своєї сутності.
h) Служіння собі
Таке відношення себе виправдано, оскільки інше, а саме акцентування своїхз інтересів, може привести до піднесення над світом, тим самим виникнення егоїзму, який провокує прояви свавілля. Оскільки застосування себе є використання у світі, служіння не може суперечити прояву сутності. Тим більш, що застосування неможливе поза служінням, оскільки творіння має призначення, знову ж таки, для світу.
Звернення до проблеми служіння дозволяє по-новому побачити призначення місця себе у просторі дискурсу. Тоді застосування у світі продукує гармонізацію дискурсивного простору. Присутність у визначеному місці розглядається як спосіб внесті частину себе у загальне діло. Тому місце «відмінника» може розглядається як царина усунення гордині, а «неуспішного» – випробування, тим самим формування волі. У зв’язку з цим не можна забувати досвід людства, в якому на першому плані досягнення високого духовного стану, відображенням якого є матеріальне благополуччя. У цьому ракурсі призначення вчителя полягає в тому, щоб допомогти усвідомити перевагу свого місця у дискурсі, що стане передумовою зняття його негативного впливу на ставлення до себе як особистості.
Служіння не означає, що особистість приносить свою унікальність в жертву. Зовсім навпаки, вона набуває упевненості, оскільки усвідомлює своє призначення у світі. При його актуалізації декілько інакше висвітлюється інституціалізація місця у просторі педагогічного дискурсу при актуалізації оцінки [14]. Вона призводить до поляризації позитивності та негативності при характеристиці успішності окремого індивіда, відсутності прийтяння до уваги його відношення до світу, отже, до дисгармонії простору педагогічного дискурсу. Відповидно, більш продуктивною слід визнати невизначеність, яка припускає нівеляцію ролі оцінок. Відповідно, їх вплив на формування статуса істотно обмежується, а в деяких випадках повністю знімається. Зниження актуальності оцінки стає причиною того, що на перший план виходить творчість. Саме тому необхідно, щоб дискурсивні засоби використовувалися для актуалізації служіння.
5. ПЕДАГОГІЧНИЙ ДИСКУРС ЯК ДИСКУРС ВЛАДИ
У дослідженнях М. Фуко дискурс розглядається як реалізація владних відносин в єдності й обумовленості панування та підпорядкування. Відпо-відно, владні відносини – це взаємний вплив того, хто панує і того, хто підкоряється. Той, хто підкоряється, у свою чергу, виявляється пануючим