Нариси з екзистенціальної аналітики педагогічного дискурсу. Олександр Григорович Волков
контролю занять в загальноосвітній школі.
6. ЕТОС ДИСКУРСУ
Питання про етос (еthos [грец.] – характер особи або явища, сукупність рис індивідуальності та характеру) дискурсу може бути поставлене після того, як привернути увагу до його якісних характеристик з допомогою виявлення відповідних понять. Серед філософських понять, що можуть бути співвіднесені з поняттям «етос», слід вказати на «субстанцію». Дискурс всезагальний, тобто, субстанціональний, тому підкоряє, водночас є сферою вираження своєрідностіі, неповторності та унікальності, тому можна поставити питання про його етос.
а) Етос, патос, афект і афіціювання
У музичній естетиці античності термін «етос» позначає внутрішній лад музики і характер її впливу на людину. Це поняття вказує на її властивості, тоді як для опису результативності впливу використовується поняття «пафос» або «патос». Етос музики проявляється у своєрідності характеру ладу (наприклад, дорійський – втілення мужності, фрігійський – неврівноваженості, лідійський – печалі тощо). Пізніше у XVII-ХVIII століттях, коли увага концентрується на змінах у сфері людських пережи-вань, це поняття не використовується, оскільки досліджується «пафос» або афекти.
У становленні теорії афектів необхідно виділити роль Р. Декарта, який пояснює причину виникнення переживань з точки зору механіцизму як наслідок впливів на органи організму людини з боку середовища. Наприклад, таким чином: «Вплив, який чиниться на залозу присутністю страхітливого предмета, в одних людей викликає страх, а в інших може викликати мужність і сміливість» [6, с. 499]. Вплив афектів на прийняття рішень він описує так: «Правда, на світі дуже мало людей настільки слабких і нерішучих, що у них немає інших бажань, крім тих, які їм приписують пристрасті» [6, с. 504].
Видатний представник епохи Просвітництва Д. Дідро серед сукупності афектів виділяє соціальні, тому що вони забезпечують цілісність існуван-ня, оскільки: «…щоб бути у згоді з самим собою, а значить, бути щасли-вим, є наявність повноцінних і сильних громадських афектів. Відсутність же цих афектів або їх неповноцінність робить людину нещасною» [7, с. 122].
b) Трактування афіціювання
У філософській традиції також використовувався термін, який отримав поширення при описі наслідків впливу на свідомість. Мова йде про афіціювання (від лат. afficio – завдаю, впливаю, дію). У пізній середньовічній схоластиці, зокрема Гокленіусом, розрізняється зовнішнє афіціювання (аfficio eхtеrnа) і внутрішнє (аfficio intеrnа). Будемо говорити про афіціювання дискурсу, якщо його вплив виявляється причиною ви-никнення переживань і пов’язаних із ними смислів. Почуття – це реакція на зміст висловлювання, отже, їх можна використовувати для прово-кування дій, в тому числі деструктивних, наприклад, почуття гордості можна використати з метою виправдання насильства.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен