Як народжуються емоції. Ліза Фельдман Барретт
завданням. Марія та Дебі дісталися літаком до Південної Африки, а потім близько дванадцяти годин їхали автівкою до свого базового табору в Опуво, що на заході Намібії. Звідти Дебі, Марія та їхній перекладач мандрували ще багато годин, аби дістатися до окремих селищ поблизу ангольського кордону, обережно просуваючись на позашляховику крізь чагарники та орієнтуючись за горами й сонцем. Уночі вони спали в наметі, напнутому на даху джипа, щоб уникнути змій та скорпіонів, яких там було чимало. На жаль, я не змогла до них приєднатися, тому вони взяли із собою супутниковий телефон та генератор, аби ми могли спілкуватися там, де вдавалося зловити зв’язок.
Життя серед гімба зовсім не схоже на західне. Цей народ живе переважно просто неба й у спільних помешканнях, зроблених із молодих деревець, багна та гною. Чоловіки день і ніч випасають худобу, тоді як жінки готують їжу та доглядають дітей. Діти пасуть біля помешкань кіз. Розмовляють гімба діалектом очигереро, а писемності не мають.
Реакція гімба на команду дослідників була доволі стриманою. Діти виявляли цікавість і рано-вранці перед початком щоденної роботи крутилися довкола. Деякі жінки спочатку були не впевнені, чи Марія жіночої статі, оскільки вона носила (на їхній погляд) хлопчачий одяг, що призвело до нетривалого перешіптування та підсміювання. Чоловіки, проте, мабуть, не сумнівалися в тому, що вона жінка, бо один із них якось запропонував їй стати його дружиною. Намібський перекладач Марії обрав простий і ефективний спосіб відмови, ввічливо пояснивши залицяльнику на очигереро, що Марія «вже має іншого чоловіка з дуже великою рушницею».
Марія використовувала експеримент із сортування тридцяти шести зображень облич. Він узагалі не передбачає використання слів, не кажучи вже про назви емоцій, тому чудово працював, попри всі мовні та культурні бар’єри. Ми зробили набір фото, використовуючи темношкірих акторів, бо наші оригінали представляли західні обличчя, геть не схожі на членів племені гімба. Як ми й сподівалися, наші об’єкти дослідження одразу ж зрозуміли завдання й почали спонтанно сортувати обличчя за акторами. Коли ж їх попросили сортувати обличчя за емоціями, гімба продемонстрували чітку відмінність від мешканців Заходу. Вони складали всі усміхнені обличчя в один стосик, а більшість облич із розширеними очима – в інший, а потім робили багато різних стосиків із сумішшю решти облич. Якби сприйняття емоцій було універсальним, об’єкти з племені гімба мали б чітко розкласти фотографії на шість стосиків. Коли ми попросили наших досліджуваних вільно позначити їхні стосики, усміхнені обличчя виявилися не «радісними» (оганґе), а «такими, що сміються» (онджора). Обличчя з розширеними очима були не «наляканими» (окутіра), а «такими, що дивляться» (тарера). Іншими словами, учасники експерименту категоризували рухи обличчя як поведінку, а не як прояви психічних станів або почуттів. Загалом наші об’єкти з числа гімба не дали жодних доказів універсальності сприйняття