Прекрасні й приречені. Френсіс Скотт Фіцджеральд
дуже шкода!
– До побачення…
– До побачення…
Усмішки!
Усмішки!
Бам!
Двоє невтішних молодиків йшли коридором до ліфта на десятому поверсі «Плази».
Дівочі ніжки
За привабливими лінощами Морі Нобла, його невимушеністю і доброю насмішкою ховалася дивовижно зріла цілеспрямованість. Як постановив іще в коледжі, він мав намір присвятити три роки подорожам і цілковитому неробству, а потім дуже швидко і сильно розбагатіти.
Три роки подорожей закінчилися. Він пізнавав земну кулю допитливо і скрупульозно, хтось би сказав, навіть педантично та без усілякої спонтанності, такий собі Бедекер в людській подобі. Який постійно самовдосконалюється; але, в цьому випадку, його подорож мала містичний характер і багатозначний задум – так, ніби доля визначила Морі Ноблу стати таким собі блукальцем, який змушений обходити землю, щоби побачити мільярди людей, яких вона породила і які вбивали та оплакували одне одного.
Він повернувся до Америки й подався на пошуки розваг, щоби так само послідовно зануритись у них. Він, який ніколи не пив більше пари коктейлів або пінти пива воднораз, привчив себе пити так, ніби він вивчав грецьку, так, ніби це нове знання відчинить йому двері у світ нових відчуттів, нових фізичних станів, нових реакцій на радість і смуток.
Його звички могли би стати предметом езотеричних роздумів. Він винаймав три кімнати в холостяцькій квартирі на Сорок четвертій вулиці, але його там рідко можна було застати. Телефоністка отримала найбільш детальну інструкцію не з’єднувати його, поки абонент не назве свого імені. У неї був список деяких осіб, для яких його ніколи не було вдома, і такої самої кількості, для яких він завжди був удома. Першими в останньому списку були Ентоні Петч і Річард Кермел.
Мати Морі жила разом зі своїм одруженим сином у Філадельфії, там Морі зазвичай гостював на вихідних, отже, одного суботнього вечора, коли страшенно знуджений Ентоні брів холодними вулицями й зайшов у Молтон Армз, його дуже втішило довідатися, що містер Нобл вдома.
Настрій його піднявся швидше найшвидшого ліфта. Було так добре, так чудово, що невдовзі він розмовлятиме з Морі, а той буде так само щасливий бачити його. Вони будуть дивитись один на одного із глибокою приязню в поглядах, яку будуть приховувати за добродушним кепкуванням. Якби зараз було літо, вони разом пішли би гуляти й неквапно потягували б «Том Колінз», розстебнувши комірці, й дивилися б якусь ліниву виставу розмореного серпнем кабаре. Але надворі було холодно, вітер звивався довкола високих будинків, а вулицями крокував грудень, тож цього вечора вони сидітимуть у м’якому світлі лампи, попиваючи келишок-другий «Бушмілс», або по чарочці «Гранд Марінер», серед книжок, що виблискуватимуть, як орнамент на стіні, у променях внутрішнього спокою Морі, який спочиватиме, ніби великий кіт у своєму улюбленому кріслі.
Нарешті він прийшов! Кімната обійняла Ентоні своїм теплом. Світіння сильного тверезого розуму зігріло неспокійну душу Ентоні, заспокоїло її, як може заспокоїти тільки присутність