Богдан Хмельницький. Легенда і людина. Петро Кралюк
описує події, ніби не стаючи ні на ту, ні на іншу сторони. Лише в рідких випадках дозволяє собі давати якісь оцінки.
Розповідаючи про події 1648 р., хроніст не дошукується причин козацької війни, немає в нього й апологетики Хмельницького. Радше, навпаки. Якщо виходити з опису того, що відбувалося в 1648 р., то бачимо, що автор «Хроніки…» звертає увагу на події, які аж ніяк не прикрашають козаків та їхнього ватажка. Наприклад, чимало уваги приділено опису взяття й руйнування козаками міста Тульчин. «…полковник Ганджа, – пише Софонович, – з немалим козацьким військом підійшов до Тульчина, де вся шляхта воєводства Брацлавського сховалася, і князь Четвертинський Іван з ними сховався. Ганджа хотів тоді той
Києво-Могилянська академія. Старий корпус на фотографії 1860-х років
Тульчин здобути. Шляхта з Тульчина жадала перемир’я. Ганджа з ними перемир’я учинив, але, однак, поставив вимогу, щоб всіх жидів було видано. І так шляхта видала всіх жидів зі всією їхньою маєтністю. Ганджа усіх жидів наказав убити, а маєтності їх забрав і відійшов від Тульчина. Після цього швидко інший полковник Хмельницького, Остап Іванський, прийшов до Тульчина зі своїм полком, здобув замок Тульчинський, шляхту, яка була в тому замку, повбивав, там і князь Четвертинський Іоанн, православний, був убитий, а княгиню його до Умані було взято в неволю».[44] Козаки в цих описах постають як убивці й грабіжники: навіть убивають православних людей, русинів. Спеціально акцентується увага на вбивстві православного князя Івана Четвертинського. Принагідно варто відзначити, що руський князівський рід Четвертинських розглядався в той час як один з головних покровителів православ’я в Речі Посполитій.
Софонович виявляє помітну лояльність до польських королів. Про них говорить з повагою – що характерним було для тодішнього етикету. Особливо тепло відзивається про короля Владислава: «Владислав був дуже добрий до Русі і зичливий».[45] Описавши перемогу козаків і татар під Пилявцями, хронікер розповідає про похід цих військ під Львів та Замостя, який для місцевих мешканців, у тому числі православних, став справжньою трагедією: «…Хмельницький та хан зі своїм військом потягнулися під Львів. Йдучи, татари багато міст і сіл пустошили й палили, і людей у неволю забирали. Під Львовом ставши, дуже багато шкоди вчинили, а львів’яни відкупилися в Хмельницького, давши йому багато скарбу. Звідти пішов Хмельницький із ханом під Замостя, всюди пустошачи і людей у неволю беручи. Коли Замостя добував, то замостяни великим скарбом від Хмельницького відкупилися. А загони козацькі й татарські тим часом аж за Віслою пустошили. Так і зима надійшла, тоді Хмельницький і хан з дуже великими скарбами повернулися додому».[46] Тобто з цих слів випливає, що ні Хмельницький, ні його союзники, татари, не йшли на українські землі з «визвольною місією», чи мали на меті захопити Варшаву й утвердити свою владу в Речі Посполитій. Зрештою, в системі тогочасних уявлень останнє було нереальним. Хмельницький не мав аристократичної
Там само.
Там само. – С. 229.