Богдан Хмельницький. Легенда і людина. Петро Кралюк
одному із останніх своїх видань «Історії Польщі часів правління Владислава IV до його отруєння, міжкоролів’я й обрання та коронації Яна Казимира» (1680 р.) Пасторій більш розлого говорить про конфлікт між Чаплинським та Хмельницьким. При цьому посилається на лист останнього до гетьмана Миколи Потоцького.[54] Хоча самого листа не наводить. Там йдеться про те, що Хмельницький мав на території Чигирина маєтність, яка дісталася йому від батька. Батько ж, за твердженням Пасторія, був шляхтичем із Литви, який одружився на русинці. Маєтність йому в Чигирині надав гетьман (ймовірно, Станіслав Конєцпольський). У битві під Цецорою в 1620 р. він опинився в неволі і був завезений до Туреччини, де й помер. А його син, себто Богдан Хмельницький, потрапив у неволю до кримських татар, звідки його викупила мати. З того часу Богдан жив удома, займаючись господарством, поки Чаплинський (мається на увазі Данило Чаплинський, на той час підстароста чигиринський), отримавши від гетьмана Станіслава Конєцпольського Чигирин, не вигнав його з маєтності. Хмельницький намагався порозумітися із сином гетьмана, Олександром Конєцпольським. Але це нічого не дало. Тоді майбутній козацький вождь подався до Варшави, до короля Владислава, який перед тим хотів його зробити гетьманом козацького війська. Проте і тут він допомоги не отримав. За відібране майно Хмельницький одержав невелику суму – 50 злотих. До того ж Чаплинський у Чигирині прилюдно побив його сина і погрожував йому самому. Становище Хмельницького погіршували доноси козацького сотника Романа Пешти. «Молодий Конєцпольський», тобто Олександр, наказав арештувати Хмельницького, що й було зроблено. Із ув’язнення той звільнився лише завдячуючи поруці свого приятеля, полковника Станіслава Кричевського (Михайло Станіслав Кричевський у той час був чигиринським полковником реєстрових козаків). Після цього всього Хмельницький, не чуючи себе в безпеці в Чигирині, втік на Запоріжжя.
Окрім того, Пасторій говорить, що після смерті короля Владислава Хмельницький говорив, ніби той рекомендував йому шукати справедливості, взявшись за шаблю.
Популярною віршованою хронікою, де розповідалося про події Хмельниччини, була праця барокового поета й історика Самійла Твардовського (1595? – 1661) «Війна домова з козаками й татарами, московітами, потім шведами й угорцями, яка точилася протягом дванадцяти років».[55] Перше її видання побачило світ у Кракові в 1660 р.[56] Друге – у Каліші в 1681 р.[57] Твір користувався популярністю не лише в Польщі, а й Україні.
Герб Самійла Твардовського
У поемі чимало уваги було приділено битвам під Збаражом у 1649 р. та Берестечком у 1651 р. Героями твору можна вважати князя Ярему Вишневецького та короля Яна Казимира. Подібний концептуальний підхід щодо героїв простежується і в романі Генріка Сенкевича «Вогнем і мечем», оскільки автор цього художнього твору теж використовував «Війну домову…» Твардовського. Зрештою, сам термін «війна домова», що можна перекласти як «війна громадянська», широко ввійшов
Про Самійла Твардовського та його твір див.: