Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон
Але навіть якщо так, то куди вони його поділи?
«Зжерли?» – майнула жахлива думка, і йому на секунду стало погано, коли він подумав про розтерзані останки, перемелені і поглинуті цими безголовими механізмами.
Нелюдським зусиллям Енґус змусив себе заспокоїтись.
– Ну от, – звернувся він до Фламбо, – бідолаха розтанув, як хмаринка, залишилася тільки червона калюжа на підлозі. Це, далебі, надприродне.
– Залишається тільки одне, – сказав Фламбо, – природно це чи надприродно, а я маю піти вниз і побалакати зі своїм приятелем.
Вони спустилися сходами, минули двірника з відром, котрий ще раз божився, що повз нього не прошмигнув жоден незнайомець. Швейцар біля під’їзду і крамар, котрий вертівся тут же, ще раз присягнули, що не зводили з цього під’їзду очей. Але коли Енґус став шукати четвертого чатового і не знайшов його, то спитав з деяким занепокоєнням:
– А де ж поліціянт?
– Даруйте, – сказав патер Браун, – це моя провина. Тільки-но я попросив його спуститися вниз вулицею і дещо з’ясувати, як мені спала на гадку одна думка.
– Гаразд, тільки нехай він хутчіш повертається, – різко сказав Енґус. – Там, нагорі, не тільки вбили, а й безслідно знищили цього нещасного чоловіка.
– Яким чином? – поцікавився священик.
– Патере, – сказав Фламбо, помовчавши трохи, – хай йому грець, але я переконаний, що це скоріше ваша царина, ніж моя. Жоден друг чи ворог в цей будинок не входив, а Смайт зник, немов його викрав нечистий. І якщо тут обійшлося без втручання надприродних сил…
Їхню розмову перервала вражаюча подія: з-за рогу виринув довготелесий поліціянт у блакитному однострої. Він підбіг прямо до патера Брауна.
– Маєте рацію, сер, – сказав він здавленим голосом. – Труп пана Смайта тільки-но знайшли в каналі, біля дороги.
Енґус спитав, нажахано схопившись за голову:
– Він що – побіг туди і втопився?
– Готовий заприсягтися, що він не виходив з дому, – сказав правоохоронець, – і в будь-якому разі він не втопився, а помер від удару ножем у серце.
– Але ж ви стояли тут, і за цей час у будинок ніхто не входив? – суворо спитав Фламбо.
– Давайте спустимося до каналу, – запропонував священик.
Коли вони дійшли до закруту, він раптом вигукнув:
– Яку ж я утнув дурість! Зовсім забув поставити поліціянту одне важливе запитання. Цікаво знати: знайшли вони світло-брунатний мішок чи ні?
– Який ще світло-брунатний лантух? – здивувався Енґус.
– Якщо виявиться, що мішок іншого кольору, – все доведеться почати заново, – бідкався патер Браун, – але якщо мішок світло-коричневий… Що ж, тоді все ясно.
– Радий це чути, – не приховуючи іронії, буркнув Енґус. – А я думав, справа ще й не починалася.
– Ви маєте все розповісти нам, – з дивною дитячою простодушністю оголосив Фламбо.
Мимоволі прискорюючи кроки, вони йшли вниз по довгій