Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон
колесом. Я вистрелив не цілячись і побачив те, що й ви бачите. Але я переконаний, що все скінчилося б інакше, якби пістолет мій не був заряджений срібною кулею. Тоді він не лежав би тут на снігу.
– До речі, – зауважив священик, – ми залишимо його тут, на снігу, чи, може, перенести його до вас? Здається, це ваша спальня виходить у коридор?
– Ні-ні, – заквапився Елмер, – нехай лежить до приходу поліції. Досить з мене цього всього! Сил більше немає. Що б там ще не трапилося – треба щось ковтнути. А там хай хоч вішають мене, якщо їм заманеться.
Повернувшись у кімнату, Елмер впав у крісло, яке стояло між пальмою та рибками, причому ледь не перевернув акваріум. Карафку з бренді він знайшов лише після того, як понишпорив навмання в кількох шафах і по різних кутках. Він і раніше не здавався акуратним, але зараз його неуважність перейшла усі межі. Відпивши великий ковток, він заговорив збуджено, немов за всю ціну хотів порушити мовчанку.
– Ви досі сумніваєтеся, хоча бачили все на власні очі. Повірте, єдиноборство духу, єдиноборство Стрейка з будинком Елмерів глибше, ніж вам здається! Кому-кому, а вам зовсім не пасує бути Томою Невіруючим. Ви б мали захищати все те, що ці дурні називають забобонами. Так, у вигадках про талісмани, приворотне зілля, срібні кулі щось є! Що ви, як католик, скажете на це?
– Скажу, що я агностик, – посміхнувся патер Браун.
– Дурниці! – нетерпляче крикнув Елмер. – Ваша позиція – вірити в різні штукенції.
– Аякже, в дещо я вірю, – погодився патер Браун. – Саме тому не вірю в інше.
Елмер нагнувся вперед і став вдивлятися в нього напружено, як гіпнотизер.
– Ви вірите в них! – торочив він. – Ви вірите в усе. Всі ми в усе віримо, навіть коли заперечуємо. Заперечуючи віримо. Хіба ви в глибині душі не відчуваєте, які суперечності тут відбуваються, що є якийсь світ, який обіймає все. Душа кочує із зірки на зірку, – все повторюється. Може, Стрейк і я боролися один із одним в іншому житті, в іншому вигляді – звір зі звіром, птах із птахом. Можливо, ми будемо боротися вічно. Якщо ми шукаємо один одного, якщо ми потрібні один одному, наша вічна ненависть – та ж любов. Добро і зло чергуються в круговерті, вони – єдині. Чи не усвідомлюєте ви в глибині душі, чи не вірите, що, крім усіх ваших вір, є лише одна реальність, і ми – її тіні? Все на світі – межі одного і того ж, єдиної серцевини, де люди розчиняються в Людині, і Людина – в Бозі?
– Ні, – відрубав патер Браун.
Зовні спускалися сутінки, був час, коли на небі, обтяжені сніговими хмарами, вони темніші, ніж на землі. Через вікно з напівзаштореною фіранкою патер Браун слабко розрізняв під колонами портика, біля головного входу, неясний силует. Кинувши погляд на засклені двері, в які він увійшов, священик побачив за ними дві нерухомі постаті.
Внутрішні, з червоним склом, були прочинені, а за ними, в коридорі, виднілися довгі тіні – сірі карикатури на людей, що переломлюються на підлозі. Доктор Бойн послухався його поради. Будинок був оточений.
– Навіщо заперечувати? – наполягав господар, як і