Метаморфози, або Золотий осел. Луций Апулей
з практики римського сенату попередження Юпітера про те, що той з богів, хто не з’явиться на збори, заплатить штраф у розмірі 10 тисяч сестерціїв. Свою промову до богів верховний бог починає з формули звернення до римських сенаторів dei conscripti – «боги, занесені в списки», що є пародіюванням офіційної назви римських сенаторів patres conscripti – «батьки, занесені в списки».
З комічною метою Апулей частенько вдається до порівнянь з міфологічними образами або сценами. Наведемо кілька прикладів. Так, герой роману вбачає схожість між своїми пригодами в ослячій подобі і мандрами Одіссея (кн. IX, розд. 13). Чарівниця Мероя свого коханця називає Ендіміоном. Вона не бажає стати другою Каліпсо, покинутою Одіссеєм, і оплакувати вічну самотність (кн. І, розд. 12). Боротьба Луція з трьома міхами, які він прийняв за грабіжників, порівнюється з подвигом Геракла – його боротьбою з дивовижним велетнем Геріоном, що мав три тулуби і три голови (кн. II, розд. 34), або з триголовим Цербером (кн. III, розд. 19); як Аякс у приступі божевілля кинувся на отару, так Луцій з іще більшою відвагою вступає в бій з трьома надутими міхами з козячої шкіри (кн. III, розд. 18). Гамір і п’яні крики в печері грабіжників порівнюються з безчинствами на весільному бенкеті Пейріфоя, коли дійшло до бійки між лапіфами й дикими кентаврами – напівлюдьми-напівкіньми (кн. IV, розд. 8). Аналогічно з комічною метою використаний образ Медеї (кн. І, розд. 10), Пегаса (кн. VI, розд. 30; кн. VII, розд. 26; кн. VIII, розд. 16), Мелеагра (кн. VII, розд. 28), сцена розправи над Діркою (кн. VI, розд. 27) та інші.
Тематичній строкатості твору відповідає своєрідний стиль, мовностилістична розмаїтість. У стилістичному відношенні явно відрізняється від решти роману заключна, одинадцята, книга з поважним, піднесеним, урочистим стилем. Але і в поважно-піднесеній стихії одинадцятої книги відчувається неприхований іронічний тон, зокрема в роздумах Луція про неситих жерців, що, тричі посвячуючи його в таїнства Ізіди й Озіріса, тричі безжально висмоктували з нього все більші й більші внески на сплату витрат, пов’язаних із посвяченням, мовляв, така воля божа, навіть суму нібито визначили самі боги. В перших десяти книгах стиль «Метаморфоз», відповідно до тенденції автора розважити читача, відмінний від тону останньої книги, причому і в них не всюди однаковий. Апулей уміє майстерно застосовувати стилістичні засоби відповідно до змісту. Так, в описі кохання Амура і Псіхеї панує казково-поетичний тон, у зображенні олімпійських богів, зокрема Венери – її зовнішнього вигляду й поведінки – комічно-бурлескний; там, де мова заходить про сестер Псіхеї, – іронічно-сатиричний. Взагалі у вставних новелах і сценах, де описується побут і де діють персонажі з низів, стиль наближений до розмовної мови, пересипаний вульгаризмами і зменшувально-пестливими словами. В цілому стиль «Метаморфоз» вишуканий, манірний, риторичний. Твір рясніє архаїзмами, грецизмами, неологізмами, поетичними зворотами, римами, антитезами, синонімами, повторами слів, метафорами, барвистими епітетами, грою слів, довгими заплутаними періодами. Зокрема полюбляє римський романіст алітерації – один