Мітфордські вбивства. Джесcіка Фелловз
неї, попросив присяжних не ставити питань «цій бідолашній жінці», аж доки вона на свідчитиме в другому слуханні. Щойно промова добігла кінця, міс Мейбл Роджерс закликали до присяги. Ґай спостерігав за тим, як повільно вона йшла; медсестра весь час підтримувала її за лікоть.
Коронер встановив місце її проживання, місце роботи на посаді старшої сестри в будинку для людей похилого віку, а також те, що з померлою вони були знайомі вже близько двадцяти шести років. Мейбл пояснила, що її подруга також мешкала в притулку Карнфорт і переїхала лише два місяці тому, відколи її демобілізували з активної служби. Вона розповіла, і в голосі не чулося вагання, що загибла мала родичів – брата в Каліфорнії та тітку, кузенів та кузин у Англії.
– Яку вона мала вдачу? Чи була замкнутою? – запитав містер Ґленістер.
– Вона була дуже замкнутою та дуже тихою, але життєрадісною.
– З того що вам відомо, ворогів у неї не було?
– Ні, зовсім ні.
– А чи була вона сильною фізично?
– Ні, я б так не сказала, хоча останніми роками вона зміцніла.
Пан Ґленістер продовжив підтверджувати наступні факти зі справи:
– Неділю, одинадцяте, вона провела з вами?
– Зі мною, але поїхала на день до Тонбриджа і повернулася того ж вечора, що й я.
Міс Роджерс підтвердила, що знала про плани міс Шор зупинитися у друзів у Сент-Леонардсі й провела її до вокзалу Вікторія, де вона сіла на потяг о 15: 20 до площі Воїна. Були й деталізовані запитання про купе, яке вона обрала для своєї подруги, місце для сидіння та багажу, який міс Шор мала із собою. Міс Роджерс підтвердила, що обрала порожнє купе, в якому вони були самі, аж доки незадовго до відправлення туди не зайшов чоловік у коричневому твідовому костюмі.
– Ви також заходили до купе? – запитав коронер.
– Так.
– Ви сиділи там і якийсь час говорили з нею?
– Не впевнена, чи сиділа я, чи стояла, але заходила.
Раптом крізь високий ряд вікон пробилося сонячне світло, відкриваючи хмару диму від сигар над їхніми головами: інспектор-криміналіст Гайт зі Скотленд-Ярду витягнув одну невдовзі після початку слухання. Ґай глянув угору й мимоволі закашлявся. Він спробував придушити другий напад кашлю, й на очах виступили сльози.
– Коли потяг рушив, у купе був ще хтось, окрім міс Шор та того чоловіка?
– Ні.
– Ваша подруга мала звичний для неї стан здоров’я?
– Вона мала дуже добре самопочуття.
Потім він попросив міс Роджерс підтвердити свої дії після отримання телеграми з новинами про подругу: вона була в театрі, тож звільнилася пізно і сіла на потяг до Тонбриджа о 23: 20, а далі на авто. Жінка дивилася собі на коліна, її дихання збилося.
– Ви бачили померлу, коли приїхали? – продовжив коронер.
– Так.
– Припускаю, вона була в ліжку?
– Так.
– Ви залишалися в лікарні аж до її смерті?
– Так, – промовила Мейбл. З кожною відповіддю