Випробування невинуватістю. Аґата Крісті
Арґайл узяв цигарку та коротко неприємно засміявся.
– Це просто! Зателефонував у центральні готелі, де ви могли б зупинитися на ніч. Із другої спроби влучив.
– Чому ви хотіли мене бачити?
Майкл Арґайл повільно протягнув:
– Хотів побачити, що ви за тип… – Його очі прискіпливо окинули постать доктора, відзначивши трохи похилі плечі, сивіюче волосся, тонкі риси обличчя. – То ви один із хлопців, які поїхали в експедицію Гайса Бентлі на Південний полюс. Здається, ви не дуже міцний.
Артур Калґарі ледь усміхнувся.
– Зовнішність іноді оманлива, – сказав він. – Я був досить міцним. І там потрібна не лише м’язова сила. Є й інші важливі навички: витривалість, терпіння, технічна обізнаність.
– Скільки вам років? Сорок п’ять?
– Тридцять вісім.
– На вигляд старші.
– Так, думаю, так.
На мить його пронизало непереборне відчуття печалі від дотику до змужнілої молодості хлопця перед ним.
– Чому ви хотіли мене бачити? – запитав він досить різко.
Співрозмовник насупився.
– Це природно, чи не так? Коли я почув принесені вами новини. Новини про мого любого братика.
Калґарі не відповів.
Майкл Арґайл продовжував:
– Трохи запізно для нього, так?
– Так, – тихо мовив Калґарі. – Для нього це надто пізно.
– Чому ви так затаїлися? Що там із тим струсом?
Калґарі терпляче пояснив йому. Дивно, але грубість і брутальність хлопця підбадьорили Калґарі. Хай там як, але хтось таки був на боці Джеко.
– Це гарантує Джеко алібі, ось у чому суть, так? Звідки вам знати, що були саме ті години, на яких наполягаєте?
– Я цього певен, – відкарбував Калґарі.
– Ви могли помилитися. Ви, вчені мужі, схильні не зважати на такі дрібниці, як час чи місце.
Це трохи розвеселило Калґарі.
– У вашій уяві книжковий образ забудькуватого професора – із різними шкарпетками, не впевненого, який зараз день чи де він перебуває. Дорогий мій чоловіче, технічна робота вимагає високої точності – точні числа, години, розрахунки. Я запевняю вас, що не міг помилитися. Я підібрав вашого брата якраз перед сьомою і висадив у Драймуті о сьомій годині тридцять п’ять хвилин.
– Ваш годинник, можливо, йшов неточно. Чи ви глянули на годинник у машині.
– Мій годинник і годинник автомобіля було синхронізовано.
– Джеко міг заморочити вам голову. У цьому він був мастак.
– Не міг. Чому ви так намагаєтеся довести, що я помилився? – Калґарі пристрасно продовжував. – Я очікував, що буде важко переконати владні органи, що вони помилково засудили чоловіка. Та я не знав, що переконати його власну сім’ю буде ще важче!
– Тобто всіх нас важко переконати?
– Така реакція мені здалася трохи незвичною.
Мікі уважно дивився на нього.
– Вони не хотіли вам вірити?
– Принаймні так мені здалося…
– Не здалося. Так і було. Досить природно, як поміркувати.
– Але