Все буде добре. Анастасія Нікуліна
Вона на літо в місто їде. Хлопці розказували: якось залізли до неї – так там нічого цікавого нема, тільки купа книг.
– Я люблю книги. Особливо пригоди!
– Так, зараз мовчи, – дівчинка притулила палець до губ. Сашко кивнув. За кілька кроків Катруся всміхнулась. – Ну все, тепер можна. То була хата баби Стефи. Мама каже, біля неї тихо треба ходити, бо почує й до себе забере або який прокльон нашле. Вона – бісиця!
– Хто-хто?
– Відьма. До неї з міста постійно приїздять – вона всім помагає. А ще в неї чорт у помічниках – худобу глядить і город.
– Жартуєш! – здивувався Сашко.
– Ні! Он там у кінці вулиці я живу. З мамою. Вона в магазині працює – тут недалеко.
– Класно. А тато ким?
Катруся на мить замовкла й відвернулась. А потім махнула рукою вбік і перебільшено весело додала:
– А он там – хлопці в козаків-розбійників гуляють. Можеш піти до них.
– Ще встигну, – Сашко копнув камінчик. Уміє ж він пхатися не у свою справу. – Ух, який сад великий! Чий він?
– Цьотки Гальки, тут морелі[8] файні: грубі, чорнющі, якраз скоро достигнуть. Там збоку діра є – можна пролізти. Цьотка кричить і лається, що пса спустить – то вона так лякає. Та й пес здох ще минулого року. Вона сама стара вже, збирає з нижніх гілок і то не собі, а на продаж.
– А тут ніхто не живе? – хлопець показав рукою на напіврозвалену хату.
Вікна загрозливо шкірилися розбитим склом.
– Туди краще не ходити. Там вуйко[9] повісився.
– Ого! А чого?
– То мама краще знає. Я так добре не згадаю.
За розмовою діти дійшли до води, і Сашко з задоволенням вдихнув прохолодне повітря.
– От тобі і став. Не дуже великий, але тут глибоко. Запливати далеко не можна, бо батьки сваряться. Хлопці тут рибу вудять. Отакенних карасів! Мама таку смачну юшку варить! Ти вмієш ловити рибу?
– Та ні. У нас нíде було.
– Хлопці тебе навчать, як схочеш. А що у вас цікавого є – у Львові? – запитала нарешті Катруся, коли діти, нагулявшись, присіли на лавочку навпроти магазину.
– Ну, багато чого. Там мої друзі, ми часто м’яча ганяємо або в хокей.
– О, в нас теж у хокей гуляють. Якщо зима холодна і ставок промерзає повністю. Останні зими теплі, того…
– А в нас можна кататися цілий рік! І парки в нас гарні – такі великі, як ліс. А ще старі трамваї їздять. Їм десь сто років. Але вони спеціально старі. У Львові взагалі все старе, але від цього тільки краще.
– У нас, якщо щось старе, то його викидають. Бо воно ламається, і від цього може бути зле. От Оксанин тато не послухав мою маму й поліз на горище по старій драбині. Вона зламалася – і тепер вуйко Василь лежить у лікарні.
– У мене теж є горище. Там багато старих речей. Тато не любить, коли я туди залажу. Каже, що там небезпечно. Але я небезпеки не боюся! Дивися, що там знайшов!
Сашко витягнув із кишені тьмяний металевий значок. Потер об штани – і емблема у вигляді меча на щиті зблиснула на сонці, пустивши сонячного зайчика прямо Катрусі в очі.
– Ого!
Абрикоси.
Дядько.