Полліанна дорослішає. Елінор Портер

      – Так, я його знаю! – схвильовано запевнила Полліанна, не помічаючи сарказму. – Але щодо гарантій фірми – я не впевнена. Якби ти міг…

      Та хлопчик тільки зміряв її черговим презирливим поглядом і пірнув у щільний тлум перехожих. За мить, Полліанна почула з натовпу його дзвінкі вигуки:

      – Купуйте газети! Вам «Геральд»? «Глоуб»? Газету, сер?

      Полегшено зітхнувши, Полліанна відступила до якогось під’їзду і стала чекати. Вона була втомлена, але щаслива. Попри деякі незрозумілі обставини цієї придибеньки, вона довіряла хлопчикові, а головне – була впевнена, що він здатен довести її додому.

      – Він славний, і він мені подобається, – промовила вона сама до себе, стежачи поглядом за його рухливою енергійною постаттю. – Але розмовляє він якоюсь чудернацькою мовою. Начебто рідною, але чимало слів геть не єднаються за сенсом з рештою того, що він каже. Але однаково я рада, що він мені зустрівся, – закінчила вона і знову полегшено зітхнула.