Йдучи дорогами життя…. Олександр Афонін

      Над Берліном небо спохмурніло,

      Вітри дощ з Баварії несуть.

      Зранечку тепло десь відлетіло,

      А дощі нас точно не минуть.

      Взагалі погода не весняна,

      Хоч квітують парки і сади.

      Мабуть, зацвіли вони зарано,

      Бо не відійшли ще холоди.

      Для берлінців ця погода звична.

      Не важливо, пішки чи в авто,

      І тому на вулицях столичних

      Нині поруч шорти і пальто.

      Ось сиджу і так собі міркую,

      Хоч в Берліні вже не перший раз,

      Що, напевне, в шортах помандрую,

      Бо тепліше ж в Києві у нас.

      Подякуємо Богу в унісон.

      Він, сподіваюсь, голос наш почує,

      За те, що за життя дарує сон,

      Який серця і душі нам лікує.

      Рубцює рани і стирає все,

      Що пам’ятати, мабуть, і не варто.

      І спокій нам лиш тільки сон несе.

      Він розуму й здоров’я чесна варта.

      За що люблю я місяць травень?

      За уособлення весни!

      За ці, уже розкішні трави,

      За ночі теплі і ясні.

      За перші солов’їні пісні

      І за заквітчані сади.

      За те, що синє небо висне

      У лоні чистої води.

      За хміль, розлитий у повітрі,

      Що навіть подих перейма.

      За те, мабуть, що в цілім світі

      Пори щасливіше нема.

      Знов дощ пішов, і місто затихає,

      Хоч десь далеко грають блискавиці.

      Я добрим людям гарних снів бажаю,

      Хіба, крім тих, кому чомусь не спиться.

      Причин для цього може буть багато,

      Бо для безсоння теж потрібні теми.

      У когось це, мабуть, родинне свято,

      Комусь же заважають спать проблеми.

      Одначе сон – така цікава штука,

      І кожен з вас про це напевне знає,

      Веселощі, проблеми наші й муки

      Він все одно до ранку подолає.

      Тож як би ми супротив не чинили,

      Які б нас не гнітили там тривоги,

      Його здолати ми не в змозі силу…

      Бажаю сну над вами перемоги!

      Уже пени′тся изумрудно роща,

      И отзвенели бойкие ручьи.

      Уже пьянящей ночью яркозвездной

      Несмело пробуют свой голос соловьи.

      Земля раскрыла теплые объятья,

      Приняв в подарок горсточки зерна.

      И смолкли в изумленьи ветры-братья,

      Испив весны волшебного вина.

      Потоком чувств в единое мгновенье

      Смывает все привычные слова,

      Когда весной приходит ощущенье

      С природою высокого родства.

      Збиває дощ рожеві пелюстки,

      Весна лякає холодом осіннім.

      Уздовж бордюрів дощові струмки

      Течуть у пишній пелюстковій піні.

      Свинцево виснуть низькі небеса,

      Четвертий день дощ місто кропить рясно.

      Сум серце тисне, що така краса

      В дні дощові, як свічка, швидко гасне.

      Даруй, Всевишній, милість нам свою,

      Дощ