Йдучи дорогами життя…. Олександр Афонін
робота, від ранку до пізньої ночі,
Клопоти вічні й тривоги, мов грона, рясні.
Просто щоденні червоні, «комп’ютерні», очі
Й вічні папери, що так остогидли мені.
Просто проблеми, що тиснуть на мозок і плечі,
Хоч і не власні, та взявся тягар цей нести…
Просто, як Бога, чекаєш ти іноді вечір,
Денне ж бо поле бракує вже сил перейти.
Просто весна, що свої нині крила складає.
Швидко деньочки минули її золоті.
Просто життя, в якім часу на себе немає.
Мабуть, тому, що живемо в часи непрості.
* * *
Я закоханий в грона ці білі!
Як хвилюють і п’янять вони!
З юних літ такі любі і милі
Ці чарівні дарунки весни.
Квітів в світі існує багато,
Та акація, мабуть, свята.
З незрівнянним її ароматом
Знов юнацькі приходять літа.
Знову крилами серце тріпоче,
Наче птах, що досяг вишини.
І твої помічають знов очі
Те, що з віком приходить лиш в сни…
Почуття – наче хвилі цунамі
Чи напруга у тисячу ват.
Так, як в юності, грається з нами
Цей акацій святих аромат.
* * *
Останні акорди зіграє сьогодні весна,
У зелені парків востаннє плесне білим цвітом.
Примхливою дуже була цього року вона,
А вже через день нам у вікна постукає літо.
Яким воно буде? Мабуть, як і наше життя:
То сонце, то хмари, то блискавки рватимуть небо…
А ми і надалі долатимем шторми буття,
Хоч, може, й не варто, однак розумієм, що треба.
* * *
Май стремительным был, как выстрел.
Ярким солнцем насквозь прострочен.
Мы стремимся жить очень быстро
И сквозь дни убегаем в ночи.
Не успеет зажечься утро,
Мы же вечер торопим снова.
Вот сказать бы хоть раз кому-то,
Словно в сказке, святое слово,
Чтобы время остановило
Неустанный свой бег. На немножко…
Чтобы солнышко лишь всходило
В нашей жизни. В душе. В окошке.
* * *
Зацвіла в городі бузина,
Та ще й дядько з Києва приїхав.
В середу іде від нас весна
Й час квітучих цих духмяних віхол.
Викидає жито колоски,
Дозріва черешня в верховітті.
Й вечір майже літній, вже такий,
Бо воно блука десь в підворітті.
Обіцяють, спека нас знайде,
І, мабуть, найближчими вже днями.
Соловейко ж весну проведе
У квітучій бузині піснями.
У літній час гріховно нудить світом…
* * *
Посміхнімось сонцю і траві в росі,
Надихаймось щастям і земній красі.
Слухаймо, як пісню вітер нам співа,
Бо любові ніжні в пісні тій слова.
Киньмо думки ниці, зваживши на те,
Що прийшло вже літо – літечко святе.
* * *
Между пышными липами, кленами
Бродит