Гніздо. Володимир Єшкілєв
за командою своїх начальників. Перший-другий, перший-другий! Туди-сюди, туди-сюди. Я прозріваю!»
– Ви знаєте, де тепер ваш брат?
– Так, сір. Він працює на Альфі.
– Він перераховує вам гроші?
– Так, сір, регулярно. Він перераховує їх на мій особистий рахунок в Першому авреліанському банку. З цих грошей оплачується моє навчання. Адже я не повноцінна громадянка Аврелії і повинна платити тридцять відсотків вартості навчання до освітнього фонду колонії.
– Коли ваш брат перераховував гроші востаннє?
– Два місяці тому, сір. Банк присилає повідомлення школі, а мене про це інформує старший куратор жіночого сектору, пані Діна. Нам, сіре, не дозволено мати персональних комунікаторів. – «Нам також не можна кохатись, але ми кохаємось, кохаємось, кохаємось… Оса! Я кохаю тебе! Ти врятувала мене, Оса! Ми з тобою надурили їхній грьобаний детектор! Ми їх зробили! Ми зробили усю їхню Імперію!»
– Ми зрозуміли. Можете повернутись до ваших занять. Про цю розмову, Пело, ніхто не повинен знати. Жодна людина. Якщо ви розповісте комусь про цю розмову, то будете притягнуті до адміністративної відповідальності згідно з чинним імперським законодавством та надзвичайними актами колонії Аврелія.
– Я буду мовчати, сір. – «Дякую, дякую, дякую тобі, моя кохана, моя найкоханіша Оса! Тисячу разів дякую! Ти – найкраща!»
Коли Пела вийшла, лейтенант і прем’єр-лейтенант Служби Запобігання ще деякий час мовчали.
– Я ніколи не бачила таких збоїв детектора, – порушила мовчання лейтенант.
– Як вона це робить? – прем’єр-лейтенант зняв окуляри і почав масувати почервонілі очі. – Вона ж не мала жодної можливості отримати спецпідготовку.
– Талановиті ці Махоніко. Добре, хоч не телепати.
– Хто зна… – прем’єр-лейтенант примружився на жовтувате світло стельового плафона. – Телепатичні здібності пасивного типу практично неможливо зафіксувати.
– Спробуємо піти іншим шляхом? – запитала після довгої паузи лейтенант.
Прем’єр-лейтенант мовчки кивнув. І заплющив очі.
6
Командор Зоран зайшов до медитаційної зали, сподіваючись зустріти там Ґвен Вей. Він знав, що баронеса найчастіше відвідує це місце тоді, коли за умовним часом корабля настає вечір. Залу, побудовану у формі півсфери, проектанти лінкора розташували в одному секторі з житловими каютами. В центрі зали вони розмістили прозору кулю майже метрового діаметру. Блакитне пульсуюче сяйво ледь підсвічувало її нижню частину і розбігалося поверхнею кулі крихітними іскрами. Ця світлова пульсація мимоволі притягувала погляд, пропонувала свої лікувальні ритми і допомагала звільнятися від нав’язливих думок.
Усупереч сподіванням Зорана, баронеси в околиці пульсуючої кулі він не зустрів. Проте медитаційна зала не була порожньою. Біля похилої стіни на підлозі сиділа піфійка Тарасваті.