Гніздо. Володимир Єшкілєв
Преподобна Сайкс. Наказую вам залишатись на місці. Розгорніть тимчасовий табір, забезпечте належний захист і чекайте. Головне ваше завдання: зберегти ксеноморфа живим. За вісім годин ми до вас приєднаємось.
– Ми в ущелині, леді. Човник не зможе тут сісти.
– Це не ваші проблеми, офіцере. Залишайтесь на місці. За збереження ксеноморфа відповідаєте особисто. Кінець зв’язку.
Прем’єр-лейтенант озирнувся навколо, немов намагаючись побачити крізь туман щось хоч трохи подібне до злітного майданчика. Молочно-біла муть оточувала його звідусіль. Він раптом засумнівався, чи у правильний спосіб звернувся до Сайкс. Може, треба було сказати не просто «леді», а «високородна леді», або «преподобна леді»?
«Ні, – вирішив офіцер. – Титул Преподобної зі зверненням «леді» не монтується зовсім. Конче треба запитати в старших і, можливо, вибачитися при нагоді. А то ще образиться».
8
Загальні шикування у школі, де вчилася Пела, були рідкістю. Востаннє всі навчальні сектори збирали на головному спортивному майданчику три з половиною місяці тому, коли оголосили траур за покійним імператором Туре Шактірі ІІ. Так само, як і тоді, вихованців вишикували літерою «П» навколо металевої платформи-таблетки. На неї зійшли урочисто одягнений ректор, його заступники, старші куратори секторів і жінка у чорно-золотому строї офіцера Зоряного Флоту. Сріблястий диск Мійтри сяяв на ультрамариновому небі єдиної, окрім Землі, планети, де людям для перебування на поверхні не треба було надягати ані шоломів, ані скафандрів, ані герметизованих комбінезонів. Скручені у перламутрові жгути високі хмари застигли нерухомим ескортом навколо місцевого сонця. Всі навколишні предмети відкидували різкі тіні, а освітлена променем Мійтри місцева сіра трава здавалась металевою. Легенький теплий вітерець напинав полотнище синьо-білого прапору колонії і ворушив волосся вихованців і вихованок шостого рівня, що вперто вибивалось з-під кумедних корпорантських капелюшків. Для цих широт така пафосна погода вважалась аномальною. За стандартним галактичним часом ішла перша декада фебруарія. А за місцевим календарем у Північній півкулі панувала глибока осінь.
Коли шеренги школярів завмерли у доречній напрузі, ректор зробив півкроку до краю платформи, енергійно розправив плечі, прикрашені професорською мантією, і звернувся до вихованців:
– Молоді громадяни вільної Аврелії, – прогундосив він крізь дихальний противірусний фільтр. – Настав час великих випробувань як для нашого світу, так і для всього людства. Ворожі нашій великій расі сили знову загрожують населеним світам. Але нащадки героїчних першопрохідців доби Явіса і Сіорана ніколи не стануть на коліна перед чужинцями! Ми сповнені рішучості дати відсіч. Охоронець прав і свобод світів імператор Еарлан Третій наказав нам мобілізувати всі сили для захисту людства й тих немеркнучих цінностей, котрі заповіли нам Отці-відновлювачі. Виконуючи наказ нашого