Гойдалка. Володимир Єшкілєв

      Цао заглянув до отвору. Там зависла темрява. Детектори руху і біологічної активності не зафіксували жодної небезпеки.

      Тут починалися тунелі, що вели до порталу. За даними навігатора, щоби досягнути печери з його залишками, треба було подолати три кілометри старих виробіток. Найближчі двісті метрів здавались безпечними, але ГРЛ знаходив тріщини у базальтовому склепінні і локальні зміщення скельних мас. Будь-якої миті підземний лабіринт міг перетворитися на пастку.

      Цао від’єднав від свого наплічника та активував «павука»-розвідника. На відміну від бойових кіборгів, цей робот був розміром із десертну тарілку. Мініатюрність не заважала йому оперувати двома десятками приладів, здатних не лише моніторити обстановку в тунелі, але й бачити крізь скельну товщу.

      «Павук» швидко розправив лапи, підтвердив встановлення двостороннього зв’язку, безшумно побіг тунелем. «Горобці» витримали тридцятисекундну паузу й рушили за розвідником.

      Прямий шлях до порталу виявився заваленим. Бійцям Берти довелось заглибитись нижче рівня порталу майже на триста метрів і вузьким технічним лазом діставатися до шахтарської магістралі, що проходила крізь скельний масив і за вісім кілометрів впиралась у печеру. Заповнена сміттям, покрученими рейками та уламками вентиляційних труб, магістраль здавалась дистанцією перешкод, навмисно збудованою для тренувань спецпризначенців.