Двері чорної краплини. Пригодницьке фентезі. Олександр Викторович Манько
справи.
В гаражі швидко знайшлися необхідні, молоток і гвіздки. Вона проробила шлях назад, аж стрибаючи по східцях. Прийнялася за роботу. Розвісила, поки що приблизно, малюнки. Потім заміряла скільки їх потрібно, щоб картина була повною. Після підрахунків виявилось що малюнків потрібно сорок штук.
Сім вже є, залишилось ще тридцять три. Потрібно ще створити декілька. – В думках Ілони з’явилось відчуття загадки, рішення якої, приблизиться ось-ось. Вона взяла чистий аркуш і олівець. Подивившись якийсь час на чистоту паперу, почала виводити. Та нічого в неї не виходило. Вона зіжмакала папір та викинула в корзину для сміття. Відчуваючи втому, лягла у ліжко.
Сон наступив швидко, так як останнього часу було, коли вона хотіла малювати. Їй приснилось що вона стоїть в повній темноті і якісь голоси почали лунати звідкись. Їхня велика кількість звучала одночасно, перебиваючи один одного, тому їх місце звідки звучало, знайти було неможливо.
– Хочеш до нас прийти? І хочеш нас знайти? Хочеш побачити нас?
– Хто ви?
– До нас тільки один шлях веде.
– Який? – голос Ілони пролунав з відлунням.
– Сама ти дійдеш до нього тільки на більшу половину. Потім тобі доведеться запитати друга, який зеленню і пташиним співом завершить шлях, який буде потрібно ще відкрити.
Раптом вдалині, окремо від голосів, пролунав голос, який звучав холодно і жорстоко:
– Ви заважаєте плану. Замовкніть!!!
Ілона захотіла ще щось сказати, та відчула що її будять. Хтось штовхав її за плече. Вона відкрила очі.
– Все добре? – Запитала мама.
– Так, – Відповіла Ілона і раптом відчула, що їй дуже сильно хочеться їсти.
– Просто вчора, коли я прийшла з роботи, ти спала. Ми з татом не стали тебе будити. А сьогодні дивлюсь, ти знову спиш. Тому я питаю.
– А яке сьогодні число?
– Третє липня.
Ілона здивувалась і поглянула на стіну. Малюнків не було…
Глава 3
По вулиці чулися гучні кроки. Хтось швидко біг, посеред літньої серпневої спеки. Повітря випаровувалось і нагадувало пустелю, в якій зараз з’явиться міраж. Вверх по пологій вулиці бігло троє хлопців. Вони були пітні та задихані і мали вигляд марафонців, які майже добігали до фінішу. Один з них мав порвану футболку і подряпини на тілі, іншого прикрашав здоровий синяк на пів обличчя. Третій хоч і виглядав краще за інших двох та був таким переляканим, що постійно перечіпався і падав. Один з них обернувся та викрикнувши, спробував бігти швидше. Від втоми нічого в нього не вийшло. За ними по п’яткам біг хлопчина. Він був набагато нижчим від тих, кого переслідує. На вигляд він мав накачані м’язи і був ширшим від них. Він мав скуйовджене волосся та не зле, але вперте обличчя з багатьма подряпинами на ньому. В цей момент він виглядав суворо, хоча в інших ситуаціях мав би добродушний вигляд.
Троє, які тікали від нього, розділилися. Самий цілий із них, навіть не хотів