Двері чорної краплини. Пригодницьке фентезі. Олександр Викторович Манько
їй дісталась похвала.
Через декілька годин, прийшли батьки. Вона вже відчувала себе дуже втомленою. Її мама побачила настрій дочки. Тому під час вечері запропонувала:
– Що думаєте якщо піти завтра в парк? Подивимся на природу, скоштуємо морозива. Розважимся, одним словом.
– Думаєш такий відпочинок нам потрібний?
– Я впевнена, що розвіятись нам не завадить і побути на свіжому повітрі всією сім’єю, завжди корисно.
– Добре, хай так. – Згодився тато – Ілоно, ти як?
– Мені більше б хотілось взяти олівці і…
– Встигнеш ще. – перебив її тато. – Побачиш, тобі сподобається.
– Тоді, як скажете. – Без особливого запалу відповіла Ілона і пішла до себе в кімнату.
Перед сном вона почитала одну із багатьох фантастичних книг що зберігалися в татовій бібліотеці. Він часто радив їй взятися за читання серії книг «Вархамер сорок тисяч». Та вона не розуміла таку сильну любов, до такої пафосної фантастики. Вона вважала її чтивом швидше для хлопців, ніж для себе. Їй подобалось щось простіше. Наприклад багато книг про пригоди Аліси Селезньової, де було зображено майбутнє людства так наївно і по доброму, що аж трохи не вірилося. Їй було смішно що по версії автора цієї книги люди матимуть необмежений доступ до ресурсів, наприклад їжі та палива, і будуть використовувати тільки те, що дійсно їм потрібно. Така наївна віра в совість, по крайній мірі, дивувала, але в той же час приваблювала. З такими думками і книжкою в руках, вона повільно погрузилась у сон. Їй приснилось літо, тепле і безтурботне.
Будильник задзвенів. Вона встала, позіхнула, потім зрозуміла що спішити не треба нікуди, бо сьогодні вихідний. Та спати не хотілося. Вона подумала: а чи не потішити батьків? Вона пішла на кухню готувати сніданок. Їй самій часто не подобався культ їди, та це була одна з тих речей, що радує батьків.
Поки вона кришила капусту на салат то помітила що на вікні стоять, як вкопані, і дуже уважно дивляться дві невеличкі пташки. Вона їх бачила вже.
– Ластівки… – Здивовано прошепотіла вона. – Що з вами?
Вона відкрила вікно, але пташки ніби прокинулися і швидко полетіли звідти. Як дивно. – Подумала вона і продовжила готувати сніданок.
– Ти з кимось говорила? – запитала мама, спускаючись до неї по сходам. Вона виглядала сонно.
– Я привітала ранніх пташок.
– Справді? Молодець. – Збадьорившись, відповіла мама. Їй така відповідь сподобалась. – Що це ти робиш. Салат? Тепер змасти його олією, перемішай добре.
– Та знаю…
– Звичайно знаєш, ти ж молодець. Зараз я прийму душ і приєднаюсь.
Ілона продовжувала готувати і раптом відчула якусь тривогу. Ніби хтось не зримий слідкує за нею і за її діями, і може навіть за думками. Вона обернулась, подивилась по сторонам. Нікого навкруги, тільки невеликий шум батька на другому поверсі. Що б це означало? Це нагадувало