Багряні ріки. Жан-Крістоф Ґранже
меблями. Він добре знав такий тип приміщень. А ще він знав, що зараз вони тут не самі з Софі Кайюа. Пам’ять про померлого перебувала з ними, наче душа його десь у сусідній кімнаті збиралася у свій останній похід. Комісар знову поглянув на картини.
– Ваш чоловік тримав якісь книжки тут?
– Навіщо йому було їх тут тримати? Він цілий день працював у бібліотеці.
– Дисертацію він теж писав там?
Жінка коротко кивнула. Ньєман не переставав милуватися її вродливим і жорстким обличчям, дивуючись тому, що менше ніж за годину перетнувся з двома такими принадними жінками.
– Про що була його дисертація?
– Про Олімпійські ігри.
– Не надто наукова тема.
На обличчі Софі Кайюа з’явився зневажливий вираз.
– Його дисертація була присвячена зв’язку між фізичною випробою і священним характером ігор. Між тілом і думкою. Він досліджував міф про «атлона», пралюдину, яка, подолавши обмеження власного тіла, своєю потугою зробила землю родючою.
– Даруйте мені, – засопів Ньєман. – Я не надто розуміюся на філософії… Це все якось пов’язано з тими світлинами, що висять у вашому коридорі?
– І так, і ні. Це кадри з фільму Лені Ріфеншталь про Олімпійські ігри 1936 року в Берліні18.
– Ці знімки вражають.
– Ремі казав, що та олімпіада за своїм духом була дуже близькою до стародавніх ігор в Олімпії, основаних на ідеї єдності тіла й думки, фізичної випроби й філософського вираження.
– У тому конкретному випадку йшлося про нацистську ідеологію, хіба ні?
– Моєму чоловікові не важило, як висловлено ідею. Його чарував лише цей синтез думки й фізичної потуги, духу й тіла.
Ньєман нічогісінько не міг утямити в усій цій тарабарщині. Жінка нахилилася вперед і з несподіваною ворожістю запитала:
– Чому вони прислали вас? Чому вони прислали людину, таку, як ви?
Ньєман проігнорував її агресивний випад. Під час допитів він завжди застосовував один і той самий метод – безпристрасний, холодний підхід, що ґрунтується на залякуванні. Поліціянтові – та ще й із такою пикою, як у нього, – не було сенсу бавитися у співчутливого розмовника чи психолога-любителя. Він поцікавився владним тоном:
– Як ви гадаєте, чи мав хтось причини ненавидіти вашого чоловіка?
– Ви несповна розуму, чи що? – вибухнула вона. – Ви не бачили трупа? Невже вам не зрозуміло, що мого чоловіка вбив маніяк? Якийсь навіжений зненацька накинувся на Ремі. Псих, який напав на нього, побив, скалічив і замордував до смерті?
Поліціянт тяжко зітхнув. Він думав про тихого, відірваного від світу бібліотекаря і його агресивну дружину. Пара, від якої кров холоне в жилах. Він запитав:
– Розкажіть про ваше подружнє життя.
– Яке ваше бісове діло?
– Прошу вас, відповідайте.
– Я підозрювана?
– Ви добре знаєте, що ні. Будь ласка, відповідайте мені.
Молода жінка метнула на нього нищівний погляд.
– Ви хочете знати, скільки разів на тиждень ми трахалися?
Ньєман відчув, як на карку йому повиступали
Лені Ріфеншталь (Берта Елена Амалія Ріфеншталь, 1902—2003) – німецька акторка, спортсменка та кінорежисерка епохи нацизму. Перебувала в приязних стосунках із Адольфом Гітлером. У найвідомішому її фільмі, «Тріумфі волі», висвітлено перебіг партійного з’їзду НСДАП 1934 року в НюрнберзіУ 1936—1938 роках Лені Ріфенштайль займалася зйомками й монтажем фільму «Олімпія», присвяченого Олімпійським іграм 1936 року в Берліні. Фільму дали високу оцінку за музику та звукові ефекти, за красу гірських пейзажів і сцен світанку, а також за чудовий монтаж. «Олімпія» отримала кілька міжнародних нагород.