Інферно. Дэн Браун
і щедрий потік замовлень, який підживлював Ренесанс. Список митців, котрі користувалися покровительством Медічі, приголомшує – від Леонардо да Вінчі до Галілея й Боттічеллі. Полотно останнього «Народження Венери» було замовленням Лоренцо ді Медічі, який забажав, щоб над шлюбним ложем його кузена висіло сексуально збудливе полотно.
Лоренцо ді Медічі, відомий свого часу як Лоренцо Розкішний завдяки щедрості й поблажливості, сам був талановитим художником і поетом і мав, за свідченнями сучасників, бездоганний мистецький смак. Тисяча чотириста вісімдесят дев’ятого року Лоренцо пройнявся симпатією до творів одного молодого флорентійського скульптора й запропонував йому перебратися до палацу Медічі, де той міг би вдосконалювати свій талант серед творів красного образотворчого мистецтва, високої поезії та рафінованої культури. Під патронатом Медічі згодом молодий талант розквітнув і став автором двох найзнаменитіших скульптур в історії людства – «П’єти» («Оплакування Христа») і «Давида». Сьогодні ми знаємо цього мистця як Мікеланджело, творчого велета, якого інколи називають найвеличнішим подарунком, що його зробили Медічі людству.
Зважаючи на пристрасть Медічі до мистецтва, Ленґдон подумав, що представникам цієї династії було б приємно дізнатися, що споруда, яку він бачив перед собою і яку колись звели як стайні для родини Медічі, перетворилася на інститут, де вирувало мистецьке життя. Цю затишну ділянку, яка тепер надихає молодих творців, Медічі навмисне обрали під стайні: вона розташовувалася поблизу однієї з найгарніших місцевостей для кінних прогулянок у всій Флоренції – садів Боболі.
Ленґдон поглянув ліворуч, де над високою стіною виднілися густі крони дерев. Нині великий обшир садів Боболі став популярним туристичним об’єктом. Ленґдон майже не сумнівався, що коли йому з Сієнною вдасться потрапити до цього парку, то вони зможуть пройти крізь нього, обминувши браму Порта Романа непоміченими. Зрештою, у величезному парку не бракувало всіляких схованок – гаїв, лабіринтів, гротів та альтанок. А важливішим було те, що через сади Боболі вони зможуть вийти до Палацо Пітті – кам’яної цитаделі, колишньої головної резиденції великого герцогства Медічі, сто сорок кімнат якої залишалися найбільш відвідуваним туристичним об’єктом Флоренції.
«Якщо ми зможемо дістатися до Палацо Пітті, – подумав Ленґдон, – то до містка, який веде до Старого міста, залишиться три кроки ступити».
Намагаючись поводитися якомога спокійніше, Ленґдон кивнув на високу стіну, яка оточувала сади.
– Як нам потрапити до парку? – спитав він. – Мені хотілося б показати його своїй сестрі, перш ніж увійти до інституту.
Татуйований хлопчина похитав головою.
– Звідси потрапити до парку ви не зможете. Вхід до нього розташований аж біля Палацо Пітті. Вам слід було проїхати крізь Порта Романа й звернути до парку.
– Курзу-верзу! – випалила Сієнна.
Усі обернулися й отетеріло витріщилися на неї включно з Ленґдоном.
– Не