Інферно. Дэн Браун
аж рота роззявила. Таке зауваження було образливим з будь-якої точки зору.
– Вибачте, – мовила вона, вдивляючись у темряву. – Хто ви такий? І навіщо ви мене сюди покликали?
– Вибачте за невдалу спробу пожартувати, – відповів стрункий привид. – Зображення на екрані пояснить, чому ви тут.
Сінскі придивилася до страхітливого образу – картини, на якій було зображене безкрає море людства – натовпи хворобливих людей, що видряпувалися одне на одного, утворюючи клубок оголених тіл.
– Доре – великий художник, – заявив чоловік. – Це його видовищна й моторошна інтерпретація бачення пекла, яким уявляв його собі Данте Аліґ’єрі. Гадаю, вас воно аж ніяк не лякає… бо саме до такого фіналу ми прямуємо. – Він помовчав, поволі підходячи до неї. – І дозвольте мені пояснити чому.
Він наближався, неначе збільшуючись із кожним кроком.
– Якщо я візьму аркуш паперу й розірву його навпіл… – Він зупинився біля стола, узяв аркуш паперу і гучно розідрав його навпіл. – А потім покладу дві половинки одну на одну… – І він склав дві половинки у стос. – А потім повторю цей процес… – І він знову розірвав папірці і знову склав їх у стос. – То результатом буде стос папірців, учетверо товщий за початковий, чи не так? – Його очі тліли, наче вуглини, у темряві кімнати.
Елізабет не сподобалися його поблажливий тон й агресивна поведінка. Та вона промовчала.
– Гіпотетично кажучи, – продовжив незнайомець, підходячи ще ближче, – якщо початковий аркуш паперу має товщину одна десята міліметра і я повторю цей процес, скажімо, п’ятдесят разів… то якою буде висота утвореного стосу? Ви знаєте?
Елізабет наїжачилася.
– Знаю, – відповіла вона з більшою неприязню, ніж збиралася. – Це буде одна десята міліметра, помножена на два в п’ятдесятому ступені. Це зветься геометричною прогресією. Можна дізнатися, навіщо я тут?
Чоловік пирхнув і, приємно вражений обізнаністю співрозмовниці, кивнув.
– Так, а чи можете ви уявити, якою буде фактична величина? Одна десята міліметра, помножена на два в п’ятдесятому ступені? Ви знаєте, яким заввишки буде цей стос паперу? – Він на мить зупинився, а потім продовжив: – Наш стос паперу всього-на-всього після п’ятдесяти подвоєнь тепер сягнув… аж до сонця.
Елізабет не здивувалася. Приголомшлива сила геометричного зростання – це те, з чим вона повсякчас мала справу у своїй роботі.
Ареал зараження… реплікація інфікованих клітин… прогнози смертності.
– Вибачте за мою здогадну наївність, – навіть не намагаючись приховати роздратування, зауважила вона, – але я не розумію, що ви хочете сказати.
– Що я хочу сказати? – Чоловік стиха хихикнув. – Я хочу сказати, що історія зростання нашої людської популяції є навіть більш разючою. Населення Землі, як і наш стос папірців, починало дуже скромно… але з велетенським потенціалом.
Він знову заходив по залу.
– Задумайтеся ось над чим. Населенню Землі знадобилася тисяча років – від світанку людства аж до дев’ятнадцятого