Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні). Георгий Касьянов
рр. в Україні: причини і наслідки» – присутність першої особи на конференції сприймалась як важливе свідчення зацікавленості влади у «відновленні історичної правди». Навіть більше, Л. Кравчук заявив: «Я цілком погоджуюся з тим, що це була спланована акція, що це був геноцид проти власного народу. Але я тут не ставив би крапку. Так, проти власного народу, але за директивою з іншого центру»70. Певну пікантність цій заяві надавала та обставина, що за десять років до цього Л. Кравчук особисто був активним організатором контрпропагандистських акцій, спрямованих проти «розв’язаної на Заході антирадянської кампанії з нагоди так званого “50-ліття штучного голоду на Україні“»71. Згадана конференція може слугувати і зразком крайньої політичної актуалізації теми голоду 1932—1933 років: у виступах учасників (серед яких переважали політики і громадські активісти) голод згадувався у контексті таких проблем, як ядерний статус України, статус Севастополя і Криму, розподіл спадщини Радянського Союзу.
У червні 1993 р. Асоціація дослідників голоду-геноциду 1932—1933 рр. в Україні72 виступила з ініціативою створення тимчасової комісії Верховної Ради України, що на «основі документів, які були у науковому обігу, змогла б кваліфікувати голодомор як злочин проти українського народу, акт безпосереднього геноциду, що підірвав його генофонд і духовно-культурний потенціал». справу далі мали передати до Міжнародного суду в Гаазі73.
Інститут історії України Національної академії наук України «на виконання указу Президента України» запропонував Верховній Раді України «розглянути питання про голод 1932—1933 рр. в Україні і дати таку оцінку цій акції, яка не суперечила б істині… склалась ситуація, коли необхідна офіційна оцінка голодомору як цілеспрямованої акції тоталітарної держави. – Виокремлення моє. – Г. К.»74. Як на прецедент автори пропозиції посилалися на висновки комісій Конгресу США та міжнародної комісії юристів і вчених 1988 р. і вказували на ту обставину, що офіційна оцінка, яка містилась у постанові ЦК КПУ від 26 січня 1990 р., «не повністю відповідає дійсності».
У липні 1993 р. Оргкомітет з проведення заходів, пов’язаних з 60-ми роковинами голоду 1932—1933 рр. (який очолював віце-прем’єр міністр М. Жулинський), звернувся до керівництва Верховної Ради з пропозицією організувати обговорення проблеми на сесії парламенту. Було отримано формальну відповідь від першого заступника Голови Верховної Ради В. Дурдинця з проханням підготувати історичну довідку, проект постанови парламенту та назвати кандидатуру можливого доповідача.
Надалі, під час консультацій з ключовими фігурами у керівництві Верховної Ради стало зрозумілим, що перспектив винести проблему голоду 1932—1933 рр. на сесію немає – наближалися вибори 1994 р. (парламентські та президентські), депутатів цікавили зовсім інші проблеми, та й склад парламенту, який було сформовано ще у радянські часи, не був схильним до політичних інсценувань, спрямованих на фундаментальне
Докладніше див.:
Асоціацію створено у червні 1992 р.
Пропозиції щодо вшанування 60-х роковин голодомору в Україні. Машинодрук. Без дати // Архів автора.
Документ без назви за підписом тодішнього директора Інституту історії НАН України Ю. Кондуфора. Титул «Президія АН України» // Архів автора.