Кінець дороги. Мері Ловсон

Кінець дороги - Мері Ловсон


Скачать книгу
рога зовсім заросла, тож їм доводилося зупиняти машину разів зо п’ять, щоб зрубати кущі чи відтягнути набік повалені дерева. Одного разу шлях їм перепинила величенька береза й вони взялися її розпилювати поперечною пилкою. Саймонові ще ніколи не доводилося бачити поперечну пилку, не кажучи вже користуватися, тож він, як і варто було очікувати, майже нічим не допомагав, але підсміхатися над ним лише додавало розваги.

      – Тільки гляньте на це дитя асфальту, – сказав Том. – Якщо не забереш звідти ногу, залишишся без неї. Добре, так краще. А тепер тягни пилку просто на себе… пильнуй, щоб полотно не погнулося, інакше вона застрягне.

      Саймон узявся за ручку пилки й потягнув. Полотно застрягло.

      – Як я й казав… – мовив Том, поправляючи пилку. Саймон потягнув знову. Полотно застрягло.

      – От ми вдома маємо справжні пилки, – озвався Саймон. – Клацнув вмикачем – і готово! Цілий цей штат можна було б випиляти за десять хвилин. – Він був американець, з Алабами, й трохи розтягував слова. Том боявся, що він за цілий тиждень знудиться тут, у їхній глушині, але той охоче погоджувався на що завгодно і, здавалося, добре проводив час.

      – Провінцію[1], – відказав Том. – А не штат. І справді, я легко можу уявити тебе з бензопилкою. Попередь мене заздалегідь, гаразд? Я емігрую.

      Він потягнув пилку назад, а тоді спинився, зауваживши, під яким кутом сонячне світло падає крізь гілля, і глянув на годинника.

      – Знаєш, не ображайся, але, напевно, ліпше хай Роб візьметься замість тебе, інакше ми не встигнемо засвітла дістатися до урвища й назад. Гаразд, Робе?

      Роберт стояв, запхавши руки в кишені, дивлячись кудись у ліс, і наче й не чув. Щоразу, коли їм доводилося зупинятися, щоб розчистити дорогу, вони всі троє виходили з машини, але щоразу Роберт просто стояв собі, наче заглибившись у думки. Тома це почало і дратувати, й соромити. Роб і досі був у поганій формі, усі це бачили, але раз він погодився з ними поїхати, то мав хоч трохи постаратися складати їм компанію. Відколи вони виїхали, він сказав заледве кілька слів.

      – Ти не міг би допомогти мені, Робе? – сказав Том. Відповіді не було. – Робе? Ти не міг би допомогти?

      Нарешті Роберт озирнувся.

      – Звісно, – відповів він. Його обличчя мало колір воску, наче він довгий час пробув замкнений у темній кімнаті. Він підійшов, узявся за ручку пилки, й менш ніж за хвилину вони зробили перший розпил.

      – Ну нічого собі! – вигукнув Саймон, трохи переборщуючи з захватом. – Ви що, від народження вмієте це робити?

      Том пирхнув. Вони з Робертом перенесли пилку на другий бік дороги й зробили другий розпил. Утративши опору, відпиляний шматок дерева грюкнув на землю. Хлопці удвох узялися за нього й відтягли на узбіччя.

      – Гаразд, – мовив Том. – Їдьмо. – Він повернувся до машини й кинув пилку в кузов.

      Роберт дивився повз них, кудись на дорогу.

      – Робе? – знову сказав Том, тепер уже майже не приховуючи роздратування.

      – Там рись, – тихо озвався Роберт.

      Том озирнувся, і дійсно, за щонайбільше тридцять футів лежала рись, припавши до землі, спостерігаючи за ними.

      – Боже! – сказав Саймон напівпошепки. – Подивіться-но!

      – Нечасто таке побачиш, – мовив Том. Його це, на диво, порадувало, так, наче поява цієї великої кицьки була ділом його рук. – Вони переважно полюють уночі. Вважайте, що нам випала честь.

      – Я так і вважаю!

      Рись якусь мить дивилася на них, бережко нашорошивши вуха з китичками. А тоді обернулася й в одну мить зникла. Троє хлопців так і стояли, вглядаючись у ліс, силкуючись розгледіти обриси звіра серед тіней, але дарма.

      Вони повернулися до машини й поїхали далі. Автівка хилиталася на вибоїстому ґрунті, у них за спинами змикався ліс. Нарешті вони заїхали за поворот, і попереду дорога різко скінчилася й не залишилося нічого, крім дерев.

      – Здається, далі нічого немає, – сказав Саймон. – Що робимо?

      – Вилізаємо. Ми приїхали.

      Том підвів авто так близько, що його бампер мало не торкався знака, який стояв між дорогою та найближчими деревами, і вимкнув двигун.

      – Що там написано? – запитав Саймон, нахилившись уперед і намагаючись прочитати.

      – Ти маєш його побачити, – відказав Том. – Він класний. – Хлопець відчинив двері й вийшов.

      То був звичайнісінький дорожній знак – чорні літери на шматку білого емальованого металу, прикрученого до стовпа, увігнаного в землю. Крізь фарбу проглядалася іржа, табличка була вкрита пилом і брудом, але коли Том витер поверхню рукавом, слова все ще можна було прочитати.

      Саймон обійшов машину й приєднався до нього. «Кінець дороги» – прочитав він уголос, а тоді коротко реготнув.

      – Невже комусь здається, що цього можна не помітити? Його тут поставили задля сміху?

      – Навряд чи управління доріг славиться своїм почуттям гумору, – відповів Том. – Урвище зовсім близько: напевно, цей знак мав би застерігати людей.

      За


Скачать книгу

<p>1</p>

Мається на увазі адміністративна територіальна одиниця.