Green Card. Володимир Кошелюк
Ніколи не розумів цей каналізаційний струмінь московських розваг. Він шурує до нас не гірше газу, тільки далі не йде – збирається в смердючий відстійник. Гірше радіації. Але самі винні. За всі роки не створили власних пристойних розваг, от і віддали у відкуп. А це контроль над емоціями мільйонів. Які звикли жити в лайні й дякувати тим, хто їх у лайно занурив.
Дістали, пішов далі спати… Телевізор нехай працює, все одно в тата пульт не видереш. Ого, скоро вже дванадцята! Може, подивитися, що скаже президент?
Я не чув слів, згадував, як уперше за роки безнадії повірили.
Між тим гарант завершив традиційне «щастя-здоров’я». Цокнулись келихи, вискочили «зірки»: «Новый год, Новый год, Новый год!» Тхнуло пліснявою, аж у носі закрутило. Тато приглушив звук.
– Пішов я. Щось немає нічого.
– Давай. Я ще трохи подивлюся.
Тато перевернувся на інший бік, стиснувши пульт.
Хата стихла. Потріскували останні жаринки, грубка заснула, повільно дихаючи останнім теплом. Кузьма розлігся на всю постіль.
– Посунься, ледащо.
Кіт замурмотів, переліз убік й знову засопів. Кручуся – не засну. На той випадок під ліжком є старенький CD-плеєр з диском улюблених пісень. Я часто засинав у навушниках. Що тут у нас. Ага, «Bard’s song» – «Blind Guardian». Для сну саме те. Здрастуй, Новий рік!
Наступні дні мелькнули одним потоком. З ранку до вечора працювали з кабаном. Топили, смажили, начиняли. Головні – бабуся й тато. Я знов-таки на побігеньках – прийми, подай, вилий, знайди. Коротка перерва на обід і знову. Поспішали, щоб усе закінчити до Різдва. Дід устрявав, керував усім і зразу.
Так докрутились до різдвяної ночі. У веранді стояла здоровецька миска. З-під чистенького рушничка виглядала рум’яна ковбаса, покрита сріблястим інеєм, рулети хвалились запашним віддихом. У хаті чималенька ялинка простягла лапаті хвоїнки, тримаючи вогники барвистої гірлянди.
Кузьма сидів між гілками, здичавіло оглядався, припадав до землі, прикидаючись лютим звіром. Побачив в іграшці волохату мармизу, злегка поворушив лапою, далі сміливіше, кумедно підвівся на задні й ухопився за блискучу кулю. Нитка не витримала, іграшка гепнулась. Кіт пирхнув й з усіх ніг шелеснув під диван. Дивно, але куля витримала. Дід почепив назад, а Кузьма зайнявся гірляндою, куштуючи дроти на зуб.
На кухні щось бурчало й пінилось, шипіло, клекотіло, тікало з каструлі. Бабуся з мамою, розчервонілі, заклопотані, поралися біля наїдків. Під стільцем лежав Топік, принюхувався до дивовижних запахів, слізним поглядом тупився в господинь, випрошуючи ласі шматочки.
– А чого ж це я сиджу? Ще корову напоїти.
– Нехай, діду, хочу надворі пройтись, заразом і напою.
– Гарно вдівайся, бо на вечір добре бере.
Понурі тіні розпластались густими плямами. Блакитні іскри тріскотіли під ногами. Ніздрі злиплись, дихання сперло – вечір проти Різдва, одним словом. Кукла була не в гуморі – цмокнула два рази, чогось психанула, вперлась носом у відро, щоб перекинути.
– Тю на тебе! Чого розказилася?
Корова