Украдена батьківщина. Трилогія. Анатолій Резнік

      Від вражих всіх набігів.

      Останнім рапорт свій віддав

      Полковник Мартинюк.

      І Дір в його очах впізнав:

      Що половців полки

      Сюди усі прийшли

      На захист Батьківщини,

      – Їх меч несе для ворога могили.

      І кожний з них до Діра під'їжджав,

      Поквапно шапку з голови скидав,

      І Діра тричі в щоки цілував.

      А потім Дір в оточенні цих полководців

      У середину в'їхав всіх полків,

      Де вже стояв

      Жовто-блакитний прапор України,

      Що вітром полоскав

      Її природні кольори,

      Які завжди були

      Душею українського народу

      У праці, муках і піснях.

      Під ним приймали смерть в боях,

      Бо в ніжних кольорах

      Була їх рідна Батьківщина

      І почуттів вершина

      Між смертю і життям!

      І Дір не сходячи з коня,

      Поцілував цей прапор тричі.

      І шаблі блиск металу,

      Підкреслив славу,

      Здобуту у боях,

      Застиг у Діровій руці,

      Йому над головою,

      І голосом стальним він закликав,

      Вселяючи собою

      Народу вічні мрії:

      «Воїни Святої України!

      Вітаю вас на берегах Дніпра,

      Вона покликала сама

      Від ворога кордони захистити,

      І ви докажете мечем,

      Умерти нам, чи жити!»

      Луна цих слів степами покотила,

      Її могутня хвиля підхопила

      Десятки тисяч голосів:

      «Навіки слава Україні!

      Навіки гетьманові слава!»

      Злетіла в небо шапок хмара.

      Полки древлян,

      Які прийшли із Діром,

      В обійми кинулись полкам,

      Які чекали їх,

      Козацькі поцілунки, сміх

      Котилися степами України.

      До півночі війська в степу ще гомоніли,

      А потім всіх покрив солодкий,

      Домашній сон глибокий.

      Не спала тільки Україна.

      Вона як мати, серцем мліла

      Над долею своїх синів

      І шепотом нічних вітрів

      На бій благословляла,

      І меч святий у руки дала!