Украдена батьківщина. Трилогія. Анатолій Резнік

      А виходець він сам з древлян,

      З сім'ї міських киян.

      Йому вже двадцять третій рік від роду

      І вірний є слуга народу.

      Хто згідний з тим зі мною,

      Поставте в верх перед собою

      Руками шаблі бойові!»

      Закінчивши свою промову,

      Дір в перед себе пропустив

      Аскольда на коні,

      В очах світилися вогні

      Сміливості юнацької стійкої,

      І срібний блиск могутності стальної

      В десятків тисяч тих шабель

      У знак людини дорогої

      Заграв у сонячнім промінні.

      «Навіки слава Україні!

      Навіки слава Україні!

      Навіки слава Україні!»

      – Котилося із краю в край.

      Аскольд підносить руку

      І слова просить у полків,

      Коли згасав останній спалах звуку,

      Аскольд в сідлі присів

      І мужнім голосом звернувся до полків:

      «Воїни України Святої!

      Що лежить від верхів'я Дніпра,

      До хвилі морського прибою,

      Від берегів широкого Дунаю,

      Де очерети у плавнях шепочуть з собою,

      До берегів могутньої Кубані.

      Тут в людства на світанні,

      Життя родилося у наших предків,

      Тут мати сповивала сина

      Співала пісню у ночі,

      І Бога помогти молила,

      Коли йшли в поле сівачі.

      Тут розквіталося кохання

      В дівчаток наших на зорі,

      І наше перше цілування

      Палило в душах ті вогні,

      Які горіли вічністю життя.

      Тут мати проводжала сина

      На списи своїх ворогів,

      Тут виросла вже не одна могила

      Загиблих в юності дідів.

      Сьогодні ми усі полки зібрали,

      Щоб захистити Батьківщину

      Від візантійської навали.

      Їх імператори забрали,

      Хазарію, де наша мати плаче

      В неволі лютих ворогів.

      Я закликаю воїнів усіх полків

      Піднести меч на захист Батьківщини,

      На захист кожної дитини,

      Де кат ростить її в ярмі.

      У наші душі дивляться сумні

      Жіночі очі в сподіванні,

      Що тільки ми, ми, їх, кохані,

      Ярмо неволі скинем,

      Мечем кайдани розіб'єм

      І волю в край наш принесем.

      Освячую я вашу зброю,

      У серце міць вселяю,

      У руки вам вкладаю

      Священний меч

      На захист нашого народу,

      Якому вже зі сходу

      Погрожує грабіжницький і дикий кат,

      Який родився на уламках

      Багатьох чужих народів,

      Природа є якого

      Не будувати свого

      Майна, культури, знань,

      Не прагне він науки і освіти поривань,

      А живиться надбаннями других народів

      Набігами жорстоких грабувань.

      Лишаючи по собі лиш руїни,

      Розвалюючи святі храми,

      Наші рідні стіни,

      І промишляє цим підступним грабежем.

      Тому ми збережем

      У цілості свої кордони,

      А завтра наші всі загони

      Хазарію