Украдена батьківщина. Трилогія. Анатолій Резнік
це принесе велике горе
У тисячі сімей,
Як нашому, так візантійському народу.
Ми мусим нести перемогу
Не тільки кров'ю і мечем карати ворогів,
А й з мудрістю провести до порогу,
Та з миром їх відправити із наших берегів».
Після поради з старшиною,
Рішили, що з собою
Як і годиться,
Дір візьме ще Аскольда,
Щоб була вірна допомога
Й не турбувала там тривога
Про рішень правильність своїх.
У супроводі свити дужих козаків
Аскольд і Дір на конях прискакали,
Де їх уже чекали.
Призначену для них високу охорону,
І не до трону,
А на нейтральну зону
Привести мали їх обох.
Шатро розіп'яте велике
Стояло у гаю,
І свиту залишивши свою
Поближче від шатра,
Дір і Аскольд пішли туди,
Вела куди
Його величності прислуга.
Ще не дійшли до входу,
Як їм на зустріч на дорогу
Сам імператор вийшов.
Він низько уклонився,
До самої землі,
З усмішкою дивився,
Як ніби це були вже самі дорогі
Для нього гості на землі.
Він сам провів в шатро,
Як пес Бровко
Біля Аскольда й Діра він втирався,
На ласку в них він сподівався,
Щоб ті за ним лишили
Імперії ту честь,
Якою Візантія була сита.
В самого ж морда була бита,
За те, що злодієм заліз
У хату вкрасти жита
Чужого мирного народу.
Коли, кивнувши, дали згоду
Аскольд і Дір послухати слова
Що Імператор скаже,
Тоді той імператор, як сова,
Поставивши великі очі кругом,
Прикинувся одвічним другом
Й промимрив він такі слова:
«Ніколи ні одна нога
Із Візантії воїна не ступить
На ваші землі України.
Моя величність зараз мусить
Просити в Вас пощади,
Для дружби вічної заради
Складем між нами мир».
Аскольд на Діра подивився
І той у відповідь сказав такі слова:
«Коли залізе в хату сатана
І просить в тебе миру,
Щоб дружба з ним була свята,
В той час сама копа могилу
Для тебе в рідній хаті.
Так само ви забрали всю долину
Хазарії морських прибоїв
І просите у нас ще згоди,
Щоб нині два народи
В нерівності були,
І ми в ярмі у вас ходили,
– Ми вас сюди ніколи не просили!»
Слова ці, як батіг,
Ударили по морді вовка,
І він покірно ліг
Вже переможеним до ніг
Аскольда й Діра.
Розбита була віра,
Що це величний імператор,
Який маленьким песиком скиглить,
І так, немов болить,
Його, той хвіст, що наступили.
А він недавно рив могили
Для українського народу,
В крові топив