Націоналізм як основа збереження та розвитку націй. Анатолій Резнік
світогляду замовчуються, не аналізуються і, відповідно, не включаються у відповідні стратегічні дії для їх вирішення. Навпаки, як ми бачимо, у цих умовах продовжує панувати імперіалістична денаціоналізація світової співдружності націй, поширюється космополітичний світогляд, що дозволяє реалізовувати стратегію світового імперіалізму в контексті глобалізації в масштабах всього людства.
На фоні цього, розвиток систем виробництва, науки та соціальних процесів сприяв не вдосконаленню чи видозмінам, а зупинив пряму відкриту насильну колонізацію, що має свої особливості, в залежності від виду імперіалізму. Більшовизована Російська імперія, сповідуючи тоталітаризм, була у невідповідності з такою необхідністю, у наслідок чого це привело до її самознищення. Існуючі види колоніалізму змушені реагувати на якісні зміни цього процесу і свої дії узгоджувати з такими потребами, створюючи для цього гібридні та приховані форми колонізації.
Колоніальна держава, що збудована з імперіалістичних потреб, вимушена свою політику колонізації проводити на контролі та підпорядкуванні світового запасу сировини, виробництва і ринку збуту. Такою державою є США. Інші держави, що сформовані за цією ж моделлю, залежать від США і не здатні вирішувати свої внутрішні проблеми, які є наслідком денаціоналізації їх суспільств. Цей метод колонізації має ту особливість, що сам колонізатор зацікавлений у посиленні виробництва готової продукції у колоніальних країнах, бо це дає йому економічну вигоду через дешеву робочу силу й інші складові, що впливають на формування собівартості виробленої продукції. Для цього будуються колонізатором у своїх колоніях необхідні для підтримки виробництва державні структури, залучається рушійна сила – фактор націоналізму.
На такому принципі існує і діє така держава-колонізатор, як Англія. Свою національну основу і традиції вона зберігає у формальній федерації як Великобританія, водночас, внаслідок розвитку національних основ своїх колоній, і до нині користується ними. На цьому принципі побудована співдружність, яку очолює Великобританія, в яку входить 42 країни світу, у тому числі у 14-ти державах англійська королева є главою. У 34-х державах державною мовою визнана англійська (двомовність не врахована). Деколонізація відбувається з дотриманням потреб націй на самовизначення, навіть часто зі стимулюванням цього процесу колонізатором, оскільки цим створюється стимул для розвитку виробничого процесу, що дозволяє колонізаторові отримувати економічну користь. Національне пригнічення колонізованих націй, навпаки, приносить колонізаторові економічні збитки, протистояння, опір колонізації та у підсумку – розрив міждержавних зв’язків. Національно стабільними є 18 держав і державних утворень арабських націй, з яких 8 розміщені на Півночі Африки та 10 в Азії. Це кількісне вираження арабських держав не є кінцевим національним вираженням, оскільки враховані державні утворення, які створені імперіалістичними силами з