Дзеркальце, моє дзеркальце. Кара Делевінь

Дзеркальце, моє дзеркальце - Кара Делевінь


Скачать книгу
не кажіть, що я так вважаю.

      Джекі киває та цілує його в щоку, потім уривчасто зітхає та цілує Ней у клаптик смаглявої шкіри на обличчі, який лишився неушкодженим.

      – Побачимося, маленька, не стоми себе спілкуванням, – шепоче вона.

      – Здається, вона має кращий вигляд, – каже Роуз, коли Джекі виходить. – Вам не здається, що вона має кращий вигляд? Не такий… холодний.

      Колір її шкіри покращився – то була правда; якщо зосередитися на закритому оці й тому клаптикові навколо, вона мала такий вигляд, ніби просто дуже глибоко заснула. Якщо не дивитися більше нікуди.

      – І що треба робити? Поділитися з нею новинами? – запитав Лео, запхавши руки глибоко до кишень. – Нам треба з нею говорити, чи як? Це якось дивно.

      Він підходить до дверей і притуляється до них, так ніби насправді хотів би опинитися по інший бік.

      – І що ми їй скажемо? – відрізає Роуз. – Що Парміндер і досі корова, а школа й досі грьобаний відстій?

      На мить нам стає чути тільки шум машин і власне дихання.

      – Музика, – кажу я, киваючи на телефон Роуз. – Відкрийте «Туніфай». Вона викладала свої плейлісти у відкритий доступ, давайте запустимо один із них.

      – Так, музика – це хороша ідея. – Роуз возиться зі своїм телефоном, відкриваючи додаток, через який ми всі слухаємо свої улюблені пісні. – Пошукаю її плейлісти… вона завжди їх так тупо називала, ви пам’ятаєте хоч одну назву?

      – «Жодних виправдань» групи «Сам 41», – кажу я. – Вона постійно слухала її перед літом. Її перший плейліст називався «Й НАХ М-дак».

      Роуз шукає, і я чекаю, що зараз заграє музика, але натомість вона насуплюється та витріщається в телефон.

      – Це дивно…

      – Що?

      – Відкрийте додатки в себе та пошукайте цей плейліст. Вона підписана НейСей01.

      Я роблю, як вона каже, і бачу: під цією назвою випадає два плейлісти. Один створено Ней, у липні минулого року. Інший – у серпні, ті самі пісні в списку, але інший користувач. Я показую телефон Лео. Він знизує плечима та віддає його мені.

      – Хто в біса такий цей Ч0рнийМ!сяць? – питає Роуз. – Дивіться, якщо шукати за прізвиськом Ней, то виявиться, що Ч0рнийМ!сяць клонував усі її списки пісень. Усі до одного. І що це означає?

      Ми витріщаємося в телефони так, ніби це якось домопоже збагнути, що відбувається.

      – Та нічого це не означає. – Лео хитає головою. – Просто якийсь дебіл зі школи, який зробив це після її зникнення. Може, хотів привернути до себе увагу, абощо. Мудаків багато, не забувайте.

      – Якщо я знайду того, хто це зробив, Богом клянуся… – проричала Роуз, звертаючись до телефону.

      – Давай, просто увімкни музику, – каже Лео, і невдовзі маленька тиха кімната наповнюється звуком розлючених гітар, і це набагато краще за гудіння апаратів чи нашу тишу.

      З цікавості я продивляюся списки пісень Ч0рногоМ!сяця. Серед них є не тільки ті, які він украв у Ней. І тут я розумію. Тут є плейлісти з наших пісень, з тих, які могли включити до своїх списків, може, одинадцять людей у всьому світі. Так, Лео має рацію – це, певно, хтось із нашої школи, очевидно, фанат групи.


Скачать книгу