Хранителі. Дин Кунц
Їй не сподобався напій, і вона вилила майже всю порцію в умивальник. Але зараз Норі здалося, що після склянки бренді тремтіння припиниться. Спершу Нора підійшла до умивальника і кілька разів помила руки, увімкнувши найгарячішу воду, яку могла витримати. Вона намагался змити всі спогади про Стрека – спершу за допомогою мила, а потім великої кількості миючого засобу «Айворі». Після такої процедури її руки почервоніли, нагадуючи шматки вареного м’яса.
Відтак Нора принесла пляшку з бренді та склянку і поставила на стіл. У книжках, що їх вона читала, часто зустрічалися персонажі, котрі, перебуваючи в розпачі, могли випити цілу пляшку спиртного. Останнє вони використовували, щоб вибавитися від першого. Іноді це допомагало, тому могло допомогти і їй. Якщо бренді зможе хоч трішки впорядкувати її думки, в такому разі вона готова випити всю цю кляту пляшку.
Проте пиячки з Нори не вийшло, тож склянку «Ремі Мартін» вона пила цілих дві години.
Коли Нора намагалася прогнати думки про Стрека, то її починали мучити спогади про тітку Вайолет. Коли ж вона намагалася не думати про останню, її розум знову повертався до Стрека. Намагання ж Нори викинути з голови обох закінчувалося тим, що вона починала думати про Трейвіса Корнелла – чоловіка у парку. Але роздуми про нього теж не давали спокою. Він видався їй приємним – тактовним, ввічливим і турботливим – і… врятував від Стрека. Але він міг виявитися таким же негідником, як і Стрек. Якби вона залишила йому хоч якісь шанси, то, напевне, Корнелл теж би намагався чіплятися до неї, як і Стрек. Без сумніву, тітка Вайолет була хворим тираном і все ставила з ніг на голову, але Норі все частіше починало здаватися, що вона була права щодо небезпеки спілкування з іншими людьми.
А… ще ж був пес. Це зовсім інша історія. Нора не злякалася його, навіть коли він з лютим гавканням біг до лавки. Якимось чином вона здогадалася, що ретривер – Ейнштейн, як його назвав хазяїн, – гавкав не на неї; його злість було спрямовано на Стрека. Коли Нора обіймала Ейнштейна, то почувалася в безпеці, хоча загроза, що її становив Стрек, досі нависала над нею.
Можливо, пора самій завести собаку? Вайолет жахалася від самої думки про домашніх тварин. Але Вайолет померла і вже не воскресне, тож нічого не заважало Норі завести собаку.
Хіба…
Нора виразно відчувала, що жоден інший собака не дасть їй такого глибокого відчуття безпеки, як Ейнштейн. У них з ретривером одразу ж встановився тісний зв’язок.
Звісно, Нора приписувала псу ті якості, яких він не мав, бо той врятував її від Стрека. Тож не дивно, що вона бачила у ньому рятівника та відважного охоронця. Але як би Нора не намагалася переконати себе, що Ейнштейн був лише псом, усе одно вона відчувала, що він особливий і жоден інший пес не зможе так захистити її, як це зробив Ейнштейн.
Все ж порція «Ремі Мартін», хай і розтягнута на дві години, та думки про Ейнштейна підняли Норі настрій. Що важливіше, бренді та спогади про пса додали їй відваги піти до телефона на кухні, щоб зателефонувати Трейвісу Корнеллу з пропозицією придбати його