Пригоди француза в Україні. Катерина Кулик
я. Як він хоче її знайти?
– Міло, я приїду в неділю, ти можеш мене зустріти?
Я, в шоці, відповідаю, що зустріну. Кладу трубку і, під пильним поглядом Пушкіна, лягаю спати.
Поки француз не приїхав, треба переробити купу справ. Треба домовитися з тьотьою Нілою, щоб поливала мамині кактуси, поки я буду няньчити Франсуа. Також треба посидіти на балконі і випити кави, помалювати акварелями, написати нарис про Париж для журналу подорожей, погуляти в лісі. Як добре іноді втрачати роботу.
Як добре іноді просто бути наодинці з літом – насолоджуватись його теплими промінчиками і суницями з лісу, бігати вранці біля річки і валятися на траві, смішно квакати ногами в капцях, мокрих від літніх злив, кататися на кріслі-качалці і на гойдалці-гамаку на балконі, поливати алое, ходити до сусідки тьоті Ніли в гості та їсти там пиріжки з гречкою. Як хороше вдома влітку, без мети та без речей – тільки два величезні кульки щастя: свіжокуплені книжки з блокнотами і полуниці з черешнями. І тільки мрії покататися на повітряній кулі.
Наступного дня я вирішую варити компот (слово compote походить із Франції, але тут це – фрукти, приготовані у цукровому сиропі, він зовсім не подібний до нашого компоту). На ринку купую вишень і варю цілу каструлю щастя. До мене заходить сусідка тьотя Ніла, бреше різних пліток з три короба. Про те, що циган з сусіднього двору затоптав піони, про Віру з третього під’їзду, яка завагітніла, про нову крупу в магазині, яку возять з Македонії, про пенсії, які не підвищують, і про тьотю Аню, яка всіх критикує, і про Валю, яка гуляє з собакою і голосно на неї кричить вранці, через що сусідка тьотя Ніла не висипається.
Я уважно слухаю тьотю Нілу і, поки вона розповідає історії, я малюю їх на папері маленькими дудликами. Прошу її подивитись за квартирою та кактусами, поки мене не буде, вона з радістю погоджується. А потім тихенько наливаю їй компоту в велику склянку, і тьотя Ніла затихає.
Підвечір’я світить на неї у вікно тихим сонцем, найкраща золота година для фотографій, тьотя Ніла тихо сьорбає компот. Я дивлюся на неї і бачу маленьку дівчинку, сильну жінку і багато надбудов життя, що склалися на її обличчі маленькими і великими зморшками, що набудувалися на її настрої і зробили її трохи настороженою і мудрою. Тьотя Ніла, я так вас люблю, коли ви мовчите.
Одеса
У суботу телефонує Франсуа і повідомляє, що він прилетить в Одесу. Куди? Франсуа? Ну добре, що життя мені пропонує – те я й беру. Доведеться позасмагати.
Жахливою сидячою електричкою, напевно, що третього класу, я їду в ніч з суботи на неділю до Одеси, прибуваю рано-вранці.
О п’ятій ранку Одеса ще спить. На вулиці так тихо, що чутно, як у ящиках фруктового магазину хрускотять, дозріваючи, персики. Я блукаю вулицею Пушкіна, далі до Опери і над море, там, де розлягається біля розкопок старого грецького міста одеський порт. Стоять величезні крани і контейнери, а навколо них плещеться свіже Чорне море. Я стою біля страшного порту і тішуся морем – навіть коли я можу торкнутися його просто поглядом, навіть коли воно