На стрімчаках божевілля. Говард Филлипс Лавкрафт
обов’язково знайде «філософський камінь».
Найближчі сусіди Карвена – Феннери, котрі жили за чверть милі від ферми, – розповідали ще дивніші речі. Незрозумілі звуки (так вони стверджували) вночі долинали з сільського будиночка Карвена. То були пронизливі зойки й якесь здавлене завивання. Їм здавалося підозрілим, що на ферму доправляли різними шляхами величезну кількість усіляких харчів та одягу, позаяк важко було уявити, щоб самотній літній джентльмен і пара слуг могли спожити стільки молока, м’яса та хліба, і навіщо їм стільки міцної вовняної одежі. Щотижня привозили нові припаси, а з ферм Кінґстауна гнали цілі череди худоби.
Тяжкі відчуття викликала також велика кам’яна будівля на подвір’ї ферми, в якій замість вікон були вузькі бійниці.
Нероби, день і ніч вештаючись по Великому мосту, могли багато розповісти про міський будинок Карвена, розташований в Олні-корт; не стільки про гарне нове житло самітника, збудоване 1761 року, коли Карвену мало б виповнитися сто років, скільки про його перший будинок – приземкуватий, зі старовинною мансардою, горищем без вікон, із стінами, обшитими тисом. Із дивною наполегливістю Карвен стежив за тим, аби всі колоди та дошки після знесення будинку спалили. Варто сказати, що тут було менше таємничого, ніж на фермі, але постійне світло у вікнах у дуже пізній час, незворушне мовчання двох чорношкірих, привезених невідь-звідки, котрі були єдиними слугами в обійсті, нерозбірливе бурмотіння старезного француза-урядника, що вселяло жах, нічим не виправдана кількість запасів, що їх привозили (за свідченням очевидців), до будинку, де жило лише четверо людей, дивні та лячні голоси, які приглушено сперечалися пізньої ночі – усе це, вкупі з чутками про ферму в Потуксеті, здобуло цьому місцю лиху славу.
У обраних колах також не оминали увагою будинок Карвена. Бо, приїхавши до Провіденса, він поступово проник у церковні та комерційні структури міста, завів дуже пристойні знайомства і, здавалося, отримував щире та непідробне задоволення від спілкування з цими людьми. Він був із добропорядної родини Карвенів із Салема, що була знаною в Новій Англії. У місті дізналися, що Джозеф Карвен ще замолоду багато мандрував, якийсь час прожив у Англії, двічі побував на Сході; його мова, коли він удостоював когось бесідою, могла б належати освіченому та вишуканому англійцю.
Але з невідомих причин Карвен товариства уникав. Ніколи не виявляючи явної неввічливості до відвідувачів, він був напрочуд стриманим, немов споруджуючи між ними та собою невидимий бар’єр, тому ніхто не наважувався сказати йому щось із боязні що це прозвучить банально та безглуздо.
У поведінці чоловіка відчувалася якась загадкова, презирлива зарозумілість, немов він, спілкуючись із якимись невідомими та могутніми істотами, став вважати людей нудними та нікчемними. Коли доктор Чеклі, відомий дотепник, призначений ректором у Королівську церкву, переїхав до Провіденса з Бостона 1733 року, він скористався нагодою відвідати чоловіка, про котрого так багато чув.