Вибрані твори. Казимир Твардовський
перед тим я сказав, що вони є вічними. Але ця суперечність є лише позірною і зникає, якщо ми точно визначимо поняття створення. Створеним ми називаємо те, що не постає внаслідок дії природних сил, а завдячує своїм існуванням безпосередньо Богу. І тоді щось може бути створеним і все ж таки вічним у звичайному значенні цього слова. Аджє можливо, аби щось, що завдячує своїм буттям чомусь іншому, не було від нього пізнішим. як світло, яке має свій початок у вогні та завдячує йому своїм існуванням, не виникає пізніше за вогонь, а існує в кожну мить, в яку існує вогонь, так само й елементи, які завдячують своїм існуванням Богу, можуть існувати так довго, як існує Бог, тобто «вічно», в поточному значенні цього слова. Тому, визнаючи атоми та елементи вічними, ми анітрохи не заперечуємо того, що вони були створені Богом.
Алє вічність – це не нескінченно довгий час, а відсутність часу. як безбарвність не є якоюсь невизначеною барвою, але відсутністю будь-яких барв, як тиша не є певним звуком, але відсутністю будь-якого звуку, так і вічність не є якимось необмеженим часом, але абсолютною відсутністю часу. Кажучи про Бога, що він завжди був і буде, ми висловлюємося абсолютно неправильно, адже Бог зовсім не існує в часі, як і не перебуває в просторі, не володіє ні формою, ні барвою. Час, так само як і барва, є чимось, що виникає в нашому розумі на основі його організації. Людський розум сам створює поняття часу, а не був створеним у часі. Час існує лише в нашому розумі, а де немає такого розуму, який діє за певних умов, там не існує і часу. А коли Бог не є в часі, тоді і Його діяльність поза часом. Бог нічого не робить в ту чи іншу мить, а все робить вічно, тобто Його діяльність, так само як і Його існування, не може бути визначена за допомогою різниці в часі.
З такого поняття вічності, єдино зрозумілого поняття, випливає, що між креаціонізмом і теорією передіснування виникає тільки позірна суперечність. якщо креаціонізм стверджує, що Бог кожну душу створює в мить, коли певний зародок людського тіла досягнув відповідного рівня розвитку, він висловлюється про творчий акт Бога так, ніби говорить про людські дії, які відбуваються в часі, раніше чи пізніше. Він переносить властивість створеного предмета, душі, яка в поєднанні з тілом підпадає під категорію часу, на дію творення. Так само ми кажемо, наприклад, про митця, що він пластично відтворив якусь групу. Алє, власне кажучи, пластичність є ознакою не дії відтворення, а відтвореного предмета. Тож ми повинні казати про те, що митець відтворив пластичну групу. Також ми повинні казати, що Бог створив душу, котра в ту мить, коли зародок тіла досягнув певного розвитку, починає діяти та проявлятися у спосіб доступний для часового окреслення. Тоді ми нічого не скажемо про те, коли душа була створена; і правильно, бо створення душі, як акт Бога, не відбувається тієї чи іншої миті, а вічно, тобто в такий спосіб, що його не можна визначити за допомогою часових окреслень.
Алє теорія про передіснування нічого іншого не стверджує. Навчаючи, що душі існують вічно, вона схиляється насамперед до переконання,