Вибрані твори. Казимир Твардовський
тверджень.
У такий спосіб усунена дилема між теорією еволюції та абсолютною етикою. Ніхто не народжується зі сформованою етичною системою, так само, як ніхто не приходить у світ зі сформованою системою логіки в голові. Алє кожна людина наділена первинними зародками розуму і сумління. а від оточення, від умов її життя, від найрізноманітніших обставин залежить, чи будуть і до якого рівня будуть розвинені ці зародки. Чим далі просувається шляхом цього розвитку людство та кожен його представник, тим більшим буде запас істин, як теоретичних, так і моральних, які пізнає.
Отож, між теорією еволюції та абсолютною етикою зовсім немає суперечності. Навпаки, теорія еволюції чудово пояснює, чому абсолютна етика, якщо вже існує, не завжди та не всюди буває визнаною. Помилка еволюційної етики полягає в тому, що вона наказує розвиватися моральним істинам, що є недоречно; адже істина завжди є та сама, вона не змінюється і не розвивається. якщо істиною є те, що Міцкевич народився в 1798 р., якщо є істиною те, що ближнього треба любити, якщо є істиною, що симфонії Бетговена прекрасні, тоді ці істини завжди й усюди є істинами. Не істини проходять різні ступені розвитку так, що сьогодні є істиною одне, а завтра – інше, а тільки людство змінюється, розвивається з погляду розуму, сумління та естетичного смаку, і зрештою щораз більше позбувається помилок і щоразу приходить до відкриття все нових, невідомих йому до цього віковічних істин. І до того самого рівня розвиваються науки, зайняті відкриттям, формулюванням і обґрунтуванням цих істин. Людство підлягає законам еволюції, його витвори підлягають їм також; але еволюцію ніколи не можна застосовувати до речей, які не залежні від людства. Бо коли б людство, або щось на нього подібне, не існувало, все-таки, окрім того, було б істиною, що два помножити на два – це чотири, що потрібно любити ближнього. Тільки ж тоді ці істини не висловлювалися б і не застосовувалися б на практиці.
Еволюційна етика доводить, що природознавці, які починають філософувати, роблять поспішні висновки. А якщо ще потрібний окремий аргумент на користь того, що філософія має право на існування навіть з огляду на величезний поступ природничих наук, якими дехто прагне замінити філософію, то таким аргументом можуть бути результати сьогоднішнього розмірковування. Аджє ніхто не заперечить ані важливості, ані високого рівня розвитку природничих наук, якого вони тепер досягли. Алє й з огляду на це, нам ще більше потрібна філософія, що не переставала б проголошувати давню істину: «Ne sutor ultra crepidam»8.
Чи людина завжди чинить егоїстично?9
Часто можна в щоденній розмові, як і в більш чи менш поважних книгах, натрапити на твердження, що єдиним рушієм людських учинків був егоїзм, тобто людина все, що вчиняє, робить з егоїстичних мотивів. Погляд цей висловив серед ін. Ларошфуко у своїх «Reflexions ou sentences et maximes morales» (1665)10. Він доводить, що навіть такі вчинки,
:Не суди про те, чого не знаєш» (лат.)
Надруковане в «Ірис», літературно-артистичному часописі, Львів 1899, т. 5., с. 211—215. Також у відбитку, с. 4. Із книги «Філософські дослідження та статті», Львів, 1927, с. 362—367.
«Роздуми про моральні висловлювання та максими» (1665). – Прим. перекл.